2. Старі фотографії

    Колись мама розповідала мені про мою бабусю, свою маму. 
   Ми щороку їздили в рідну сільську хатину. Вже порожню. Могилки рідних провідували, прибирали,  речі просушували, в річці купалися, піч топили. 
    Мама любила гортати старий альбом і показувала різні фото: чорно-білі, пожовклі, з написами на звороті.
  Серед світлин було фото невідомої жінки, змореної і загадкової. Вражали її очі. Це була моя бабця Уляна.
   Я довго розглядала її обличчя. Вона мені когось нагадувала, але я не знала кого саме. Мама тоді відволікла мене питанням:

- Гарна жінка? О, вона мала вроду та хист до співу.
- О, розкажи про неї, бо я й нічого не знаю – попросила я.
- Її вважали відьмою. Зараз це смішно, а раніше це було серйозно. Я нічого такого за нею не помічала. Так, пили чаї на травах, - почала розповідь мама.

     Раніше люди по іншому жили. Добріше. Не всі, звичайно. І заздріли, і ненавиділи і злого могли вчинити. Але більшість мала таку внутрішню добрість: по - сусідськи допомогти, пригостити просто так, чи горе розділити. 
   Воно й зараз так заведено, але зустрічається дедалі рідше.
  Уля гарно співала. Заворожувала тим співом.  В церкві, бувало її почуєш, наче ангелик під куполом.
  Потім перестала. Казала, що діти малі, роботи вдома повно.
     Заміж вийшла юною, за старшого мужчину. Діти пішли. Та ще й самотню сусідку, тітку Ганю, доглядала. Та її навчила в травах розбиратися. Навчила добре: в сім'ї ніхто не хворів, та й іншим радила, що від чого краще.
      Та, люди казали, що травами своїми клопоту наробила одній молодій сім'ї в селі.
      Ніби звернувся до неї за допомогою чоловік, щоб збір чи узвар трав'яний зробила для його дружини. А там чи наплутав чого, чи доля така, та через тиждень ховали його, а дружина дитину під серецем носила, сиротинку.
Та як воно насправді було, хто тепер знає..