Розділ 5

Вікторія 

Як же мене дратує цей Демчук! Важко пояснити навіть собі, чому така неприязнь до цього чоловіка. Можливо, вся річ у тім, що через нього я пережила не найкращу ніч у своєму житті. Та якщо так подумати, то не сподобався він мені ще раніше. 

– Друге – це не зовсім запитання, – заявляє і погляду з мене не зводить. – Я б назвав це пропозицією. 

– Чого ти хочеш? – бурчу, тому що розумію: нічого хорошого чекати не варто. 

– Ти будеш працювати зі мною. Звітувати про виконані роботи кожного дня. 

– Навіщо? – не можу второпати. – Ти й сам можеш дізнатися все, що хочеш, якщо набереш начальника будівництва. 

– Так нецікаво, – продовжує наполягати Демчук. – Я замовив у вас будівництво готельного комплексу, тому маю повне право знати, що та як відбувається. Лише від тебе залежить, чи розпочнемо ми спільні роботи. Добре подумай, Вікторіє. 

А що тут думати? Вибору у мене просто немає. Звісно, якщо не хочу втратити роботу. 

– Я згодна, – випалюю. – Буду тобі звітувати.

– Прекрасно! – усміхається. – Тоді останнє. 

– Що? Ще третій пункт буде? А не забагато? – знову злюсь. 

– Ну маю ж я якось тобі помститися за душ у ресторані, – хмикає. 

– Що за третій пункт? – ціджу крізь зуби. 

– Ти будеш доглядати за мною, поки я в лікарні. 

– Що? – от тут просто не витримую. – Я не доглядальниця, Костю! Ти щось сплутав! 

– Тоді не буде контракту, – задоволено усміхається. Як же мені кортить в цей момент сказати йому щось лайливе, але тримаюсь. Розумію, що таким чином він хоче мені помститися, і у нього чудово виходить. 

– Добре. Я згодна, – видихаю. – Тільки з моїм босом сам домовлятися будеш. Все-таки у мене і своя робота є. 

– Це не проблема. Давай контракт, – Костя чекає на папери, а я вже й не знаю, чи варто давати йому їх. Вагаюсь кілька секунд, адже розумію: якщо він їх підпише – дороги назад не буде. Глибоко вдихаю і передаю йому теку. 

Костя швидко залишає свої підписи та повертає мені  контракт. Беру теку в руки й намагаюсь впоратись з хвилюванням.

– І коли я маю розпочати свої обов’язки? – питаю, стримуючи роздратування.

– Просто зараз, – заявляє. – Поправ мені подушку. Щось сидіти незручно. 

Краще б я цією подушкою його придушила, чесне слово! Наближаюсь до Кості й, залишивши теку на тумбі, нахиляюсь, щоб підняти подушку вище. Несподівано чоловік повертається до мене обличчям, і я зніяковіло завмираю. 

Костя дуже близько, аж занадто. Та найгірше те, що мене це чомусь хвилює! 

На щастя, вдається опанувати себе і я таки поправляю цю кляту подушку. Відступаю і знову хапаю в руки теку. 

– Це все? – бурчу. 

– На сьогодні – так. Завтра зранку привезеш мені супу з ресторану і щось на друге. Можна рибу. Їжа в лікарні жахлива. 

– Як скажеш, – йду до дверей і дочекатись не можу, коли нарешті залишу це місце. Та не встигаю втекти, як до мене долітають слова Кості:

– До завтра, Віко! І не забудь мило мені усміхатися, а то у тебе такий вираз обличчя зараз, наче ти вигадуєш план ідеального вбивства.

Ну чому наче? У мене дійсно такі думки крутяться в голові. 

Нічого не відповідаю і таки залишаю палату. Тільки в коридорі вдається трохи зібратися. Контракт з підписом Демчука у мене в руках, премія не за горами й з роботи мене не звільнять. Треба лише прислуговувати цьому зарозумілому індику і звітувати про роботу кожного дня. Не так все страшно… Головне – тримати емоції під контролем, щоб не зробити ще гірше. 

А так усе можна пережити. Я й не з такого лайна вибиралась. 

Їду одразу в офіс, щоб передати контракт Борису. Я зовсім не очікую, що мій бос буде в курсі заяв Демчука, але, поки я їхала, Костя встиг просвітити Бориса стосовно своїх “прохань”. 

– Я даю тобі відпустку на той період, поки Демчук у лікарні, – заявляє. – Якщо будеш добре виконувати те, що він скаже, може, ще один контракт підпишемо до кінця року. Я чув, що він хоче ресторан будувати та шукає вигідних забудовників. 

Просто прекрасно! У мого боса грандіозні плани щодо Костянтина, а от мене це зовсім не тішить. Я ще не вигадала, як стримувати себе поруч з ним, а бос планує нові контракти. 

– У тебе запальний характер, Вікторіє. Але перед тим, як сказати щось у бік Демчука, чи ще гірше – зробити – подумай двічі, а то й тричі.

Ага, дуже крута настанова від боса, але мені від неї ні тепліше, ні холодніше.

Єдине, що дійсно радує – на роботу ходити не треба. У мене відпустка, поки Демчук у лікарні. У голові одразу з’являється цікава думка – а що, якщо продовжити перебування Кості в лікарні? Наприклад, зламати йому щось… 

Так, я кровожерлива, і все через нього. Тільки-но згадую Демчука – мало пар з вух не йде. Досі не розумію, чому цей чоловік так мене дратує, і, якщо чесно, розбиратися у цьому питанні зовсім не хочу.