Розділ 2

Оскільки мої емоції й так на межі, вирішую діяти відразу і зовсім не думаючи про наслідки. Б’ю кулаком по капоту, а ногою – у колесо. Машина починає ревіти, наче поранений звір, і блимати фарами. Дивлюсь на неї та усміхаюсь. Навіть не сумніваюсь, що зараз Демчук прибіжить рятувати свого залізного коня від мене.

Не минає і хвилини, як Костянтин з’являється на вулиці. Піднімає комір пальта, щоб сніг не залітав, і біжить до мене. Здається, зараз хтось без рук залишиться, настільки цей тип злий. 

– Знову ти?! – цідить. – Вирішила мене переслідувати?

– Помрій, – фиркаю. – Машину свою прибери, мені виїхати треба!

– То ось в чому справа, – мені не подобається, як усміхається Демчук. Схоже, вигадав, як помститися за холодний душ. – Доведеться тобі зачекати. Я ще не повечеряв. А зробиш щось моєму  автомобілю – поліцію викличу. Цього разу точно. 

Якщо до цього моменту я просто ненавиділа цього зухвалого типа, то зараз готова на шматки його розірвати. Взагалі не розумію, як таким можна бути! 

– Ану зачекай! – кричу, коли він прямує назад до ресторану, і хочу його зупинити. Тільки от не враховую того, що під ногами сніг. І коли моя нога їде як на ковзанах, не вигадую нічого кращого, як схопитися за чоловіка. 

Та якщо я думала, що він допоможе мені встояти на ногах, то сильно помилялася. Він не те що не допоміг, тільки гірше робить. Також не втримує рівноваги, і ми разом летимо у замет. 

На щастя, я опиняюся зверху, а от Костя добряче застряг у снігу, і той залетів не лише під пальто, але й весь одяг заліпив.

– Ой, – скрикую, лежачи на чоловікові, а моє волосся лізе йому в рота та очі. Шапка таки злетіла і стало холодно, хоча обличчя вогнем горить від незручності цієї ситуації. 

– Злізь з мене! – цідить, ледве стримуючи себе. Все-таки Демчук трохи джентльмен! Не кинув мене у сніг, щоб підвестись, а почекав, поки встану першою. – Дурепа!

– Сам такий! – кажу ображено. Насправді сваритись більше не хочу. Боюсь, що після чергової перепалки хтось з нас таки залишиться без голови. – Автомобіль забери!

Швидко йду до своєї машини та сідаю в салон. Вмикаю обігрів і відчуваю, як тремтять руки. Давно я так сильно не злилася, і все через цього козла! 

Стукіт у вікно повертає мене в реальність, і я розумію, що Демчук знову щось від мене хоче. 

– Чого тобі? – опускаю його на половину і сердито дивлюсь на чоловіка.

– Шапка твоя, – кидає її в салон і йде до свого автомобіля. Я ж зачиняю вікно і розгублено дивлюсь, як чорний танк їде трохи далі, даючи мені можливість залишити стоянку. 

Потроху емоції вщухають, і я починаю розуміти, що накоїла. За те, що вилила воду на ділового партнера, Борис точно без премії мене залишить, якщо взагалі не звільнить. 

Знову починаю злитись на цього Костянтина. Розумію, що ми обоє заручники цієї ситуації, але він не мав права називати мене неадекватною! Сам такий! 

Телефонує Аліна, тому доводиться опанувати себе та відповідати. Мабуть, подруга не може второпати, де мене так довго носить, і я її розумію. 

– Ліна заснула, – говорить одразу ж. – Чекала на тебе і не дочекалася. 

– Мені шкода, – зітхаю. – Просто божевільний день. 

– Додому поїдеш, чи до мене? – питає. 

– Додому, – кажу. – Привезеш Ліну зранку? 

– Та без проблем, – погоджується подруга. – Відпочинь трохи, а то щось зовсім з цією роботою забігалась. 

– Перед Новим роком завжди так, – пояснюю. – Дякую, Аліночко. З мене хороше вино.

– Ловлю на слові, – відчуваю, що вона усміхається, і роблю те ж саме. 

Як добре, що у мене є така подруга. Навіть не уявляю, що робила б без неї. Коли треба залишитися з донькою, вона завжди може підстрахувати. 

Тільки-но закінчую розмову з Аліною, телефонує Борис. Знаю, що зараз буде рознос, тому зупиняю автомобіль на стоянці супермаркету і відповідаю. 

– Демчук відмовляється підписувати контракт! – кричить так, що доводиться телефон від вуха забрати. – І все через тебе, Вікторіє!

– Може, передумає ще, – кажу обережно.

– Звісно, передумає, якщо ти підеш до нього і вибачишся!

– Що? Не буду я цього робити! – переходжу на крик від обурення. 

– Тоді без премії залишишся! Або звільню тебе до біса! – гиркає. – Думай як виправити ситуацію, Вікторіє! Якщо завтра Демчук не змінить свого рішення, ти без роботи залишишся! 

Борис кидає слухавку, а я сердито дивлюсь на екран телефону. Просто прекрасно! Нічого не скажеш. І що мені тепер робити? 

Вибачатись я ненавиджу, особливо якщо не винна! Отже, треба знайти інший шлях. Але який?

Щоб трохи заспокоїтись, йду в супермаркет за покупками. Довго ходжу туди-сюди, обираю вино для Аліни й собі пляшечку беру. П’ю дуже рідко, тому що не вмію цього робити, але інколи хочеться душу відвести. Сьогодні саме такий день.

Беру ще продуктів на кілька днів й з усім цим добром йду до каси. На півдорозі згадую, що нічого не купила доньці, тому повертаюсь за тортиком. Вона у мене ще та ласунка.