Глава 6

Сніжана зупинилася від телефонного дзвінка. Цього разу її турбувала вірна подружка Януся, яка заради неї відмовилася від гучної компанії, але не могла змиритися з її довгою відсутністю. Блондинка піднесла смартфон до вуха і почула захоплене щебетання:

— Ох, Сніжко! Чи ж допомогла тобі піца щастя? Ти ж уже, можу побитися об заклад, повертаєшся додому, і ми ще встигнемо підняти фужери з апельсиновим соком! Я вже зійшла слинкою – так хочеться скуштувати смаколиків!

Розуміння черв’ячком сумніву заповзло у мозок:

— Янчику, зі мною дійсно стаються якісь дива, — Сніжана нервово засміялася, — Довго розповідати. Однак у мене за весь рік не було стільки пригод, як за останню годину. І дійсно… я повертаюся додому, щоб святкувати. Тому трішки почекай, і ми разом посвяткуємо! Звісно, якщо ти ще не з’їла весь салат і не понадкушувала тортик!

— Бачиш?! А я казала про піцу щастя! — подруга пропустила «шпильку» щодо салату і торта повз вуха та продовжувала свій радісний монолог, – От хлопці з піцерії – молодці, уміють ще прорекламувати свій товар і приправити його новорічними дивами. Недарма я скористалася їхніми послугами.

— А от те, що займаються доставкою олені – ти якраз промовчала, — Сніжана вже не могла стримувати все голосніший сміх, — І те, що мене на роботі буде чекати шеф у цапиній подобі, теж не сказала. Я вже подумала, що втрачаю глузд.

— Сніжко, ти ж, напевно, це якраз і загадала? Оленей і цапа? Чи я не права?

— Ну, так. Але ж хто б міг подумати, що слова здійсняться буквально.

— Невже, подружко, ти витрачаєш бажання на такі дрібниці? Я б от на твоєму місці забажала собі принца на білому «Мерседесі», віллу на Багамах і мільйонний рахунок у банку.

— От собі б і замовила щасливу випічку та перебирала б принцами, — пхинькнула Сніжана, — Тільки мені досі дивно, як ти все могла так вдало обкрутити. Ну, нехай перевдягнутий олень – це було не важко. А от що ти пообіцяла шефу, щоб він дозволив провести в офіс цапа і мавпочку, та ще й спорядити тваринок розмовним пристроєм?

— Ого! Невже ти це загадала! Ну в тебе й фантазія! Ти все ще не віриш у дива, Сніжко. Хоч на мить повір у щастя і загадай щось дійсно прекрасне.

— Припустимо, я тобі повірила. Ти, Янусю, так хотіла зробити мені новорічний сюрприз, але не спромоглася розповісти, що на мене може чекати. Я зустріла чоловіка свої мрії, тобто щастя було майже у моїх руках, та я змушена була летіти на роботу як на крилах.

— Та невже?

— Я зустріла неймовірно гарного чоловіка і між нами, можу тобі заприсягтися, промайнула іскра кохання, та я втекла від нього… Злякалася, що на роботі влаштують прочуханку, злякалася за свою роботу, діяла на якихось інстинктах. Одне слово, я просто втекла від нього. Хоча він, мабуть, про мене вже й забув. Викинув мою шапочку і поїхав собі далі.

— Так загадай бажання ще раз його зустріти.

— Якби все було так просто. Я ж не в казці, а в реальному житті.

— Сніжаночко, ти ж говорила, що сьогоднішній вечір дивовижний. Забудь про цапів та оленів і побажай щось дійсно вартісне. А я потримаю за тебе кулачки.

— Янусько, що ти намішала в салат, щоб забивати голову подібними нісенітницями? Адже я ніколи не повірю в дива.

— Спробуй! — оптимізм подружки передався Сніжані і тому вона відповіла:

— Гаразд. А зараз я побажаю зловити таксі чи якийсь автомобіль, і якщо піца щастя діє, то я невдовзі буду вдома у теплі і затишку.

Не встигла білявка проговорити, як біля неї, змигнувши фарами, зупинилося таксі. Швидко попрощавшись із подружкою, застрибнула на заднє сидіння, розімліла в теплі, і незчулася, коли авто зупинилося біля під’їзду. На диво, вони ніде не застрягли по дорозі, а водій виявився приємним чоловіком і не взяв з неї грошей по подвійному тарифу. Окрилена, побігла до свого під’їзду, на ходу прошепотівши собі: «Як же я хочу ще раз зустріти того привабливого незнайомця, і цього разу нікуди не поспішати». Навколо закружляла снігова круговерть, підхопила дівчину і перед її очима все затягнуло сріблястою пеленою.