Глава 5

Міський транспорт уже не курсував. Майже всі вже святкували вдома в оточенні сім’ї і друзів. Деякі компанії вже ходили обійнявшись, виспівували пісні і вітали запізнілих перехожих. Сніжана ще більш відчайдушно замахала руками, сподіваючись на ще одне диво — зупинити таксі, що доправить її знервовану додому. Ще б пак! Нарешті вона додумалась одягнути тепле пальто, бо мороз все далі міцнів. Дівчина намагалася сховатися від чергової компанії, де панував аж занадто веселий настрій, та сьогодні все пішло зовсім не так. Якщо начальника таки вдалося завернути назад секретарці (Сніжана все ще сподівалася, що тваринні метаморфози їй тільки привиділися), то її чекало ще одне випробування. У компанії, що наближалася до неї, вона вгледіла якесь знайоме обличчя і прошепотіла:

— Тільки б не це! Ні, не вистачало мені саме зараз зустріти Лопуха. Якби ж він тільки змінився і став іншою людиною, а не тим грубіяном.

Повітря навколо заіскрилося, миттєвий короткий спалах пронизав простір. Ну, давайте, проходьте повз! Не чіпайте мене! – шепотіла дівчина. Та цього не сталося. І раптом один з чоловіків цієї компанії повільно обернувся до неї, як у старовинному кіно, і заволав на всю площу:

— Дружбани! Кого я бачу! Це ж моя колишня однокласниця Сніжка — перебий ніжку, Сніжана — барвиста піжама!

Дебелий, коротко стрижений під їжачок, чоловік стрімкою ходою наближався до неї. Сніжана тихо пискнула і втиснула голову у плечі, намагаючись розвернутися та чкурнути геть. Та на жаль, ніби приклеїлася до льодової доріжки і не могла ступити ані кроку. Закрутилася на місці, та колишній однокласник все ближче і ближче підходив до неї. Це була її каторга, її шкільне прокляття — Сашко Лопушенко, який із першого до останнього класу наводив на неї жах, робив підніжки, розливав клей на її стілець, та не втомлювався робити всілякі пакості. Фантазії у нього вистачало на десятьох, але чомусь він діставав лише Сніжану. От і зараз вона не чекала нічого хорошого. Як же гарно, нічого не скажеш, спочатку зустріти лося, цапа з мавпою, а тепер — самого Лопуха. Як Новий рік зустрінеш, так і проведеш. Невже наступний рік перетвориться для неї у суцільну катастрофу?

Так і стояла, зіщулившись, як раптом сильні руки розвернули її до себе і щира посмішка Сашка не здивувала до самісінького душевного дрожу. Чоловік притримував її за плечі, потім обхопив за талію, легко підняв, ніби вона була пір’їнкою, і закружляв довкола себе. Дівчина міцно заплющила очі, однак потім привідкрила одне. Лопушенко продовжував торгувати зубами, та ще й прокричав, намагаючись перекричати святкові феєрверки:

— Сніжанко, як же давно не бачились! З Новим роком тебе, мала!

Потім обережно поставив на доріжку і смачно поцілував у щічку.

— Привіт, кхм … Лопуше … кхм … тобто Сашо! І тобі не хворіти!

Чоловік продовжував їй посміхатися. Його посмішка виявилася насправді милою і привітною. Він продовжив, не озираючись на свою компанію:

— Ти цей… вибач мене за бешкет у школі. Просто ти мені так подобалась, що серце ось так стискалося, — з усього маху бахнув себе кулаком у груди, — От не знав, як підійти до тебе. Соромився відверто сказати про свої почуття.

Білявка заледве не сіла в найближчу кучугуру:

— А я думала, що ти мене ненавидиш…

— Зовсім ні. Мені друг порадив, що, мовляв, треба звернути на себе увагу. А ти навіть не читала мої записки, де я пропонував провести тебе додому. От я й вирішив діяти більш радикально.

Сніжана нарешті розслабилась і розсміялася вголос:

— Це був ти? Серйозно?

Раптом чоловік підійшов упритул і опустився перед нею на одне коліно, обережно взявши її тендітні долоньки в свої руки:

— Сніжаночко! Я й досі … досі в тебе закоханий. Може ну його – все і всіх? Давай разом почнемо нове життя: ти і я?!

Світ, напевно, збожеволів остаточно. Нервова система дівчини не витримала:

— Вибач, Сашо. Мені приємна твоя увага, проте у мене свої плани на майбутнє. Але у мене ніби камінь з серця впав. Тебе он чекає компанія, а мені вже час.

Рішуче звільнила руки з обіймів чоловіка і покрокувала геть, гордо задерши носика. Несподівано сьогоднішні негаразди здалися не такими вже й безнадійними. Он і ялинка вдалині світиться яскравими вогниками, а гірлянди обіруч доріжок перетворюють дерева на витвори з чарівного сновидіння. Сніжана покрокувала вперед, налаштовуючи себе на позитивний лад. Нехай уже всі нещастя залишаються в минулому, та якби ж прямо зараз зустріти отого неймовірно привабливого незнайомця з пронизливими чорними очима, то більшої казки в житті і не треба. Хіба вона багато хоче від життя?