Глава 4

Хмикнувши від здивування та сумно видихнувши, адже доведеться, напевно, зустріти Новий рік на роботі у компанії осоружного шефа, потягла ноги у висотну будівлю. Аромат піци додавав настрою, хотілося просто відкрити коробку і насолодитися смачною начинкою. Підійшла до свого кабінету і, провернувши ключ у замковій шпарині, увійшла. Вирішила – будь-що буде, а перед тим як з’являтися перед очі осоружного шефа, з’їсти хоч шматочок піци. Відкрила коробку, у якій виявилася ароматна гаряча випічка — золотаві бочки так і манили вп’ястися в них зубами. Тільки-но відкусила заповітний шматочок, що підірвав смакові рецептори (аякже – з самого обіду в роті навіть рісочки не було), як задзвонив телефон. Глянула на екран і не змогла стримати стогону, пробурчавши заледве чутно:

— От тепер ще ця підлабузниця мавпа-секретарка викликає до нахаби цапа-начальника. Звичайно, залишилася святкувати біля шефа. Думає, що вислужиться або зможе довести його до вівтаря.

Довелося відкласти піцу і, прихопивши флешку зі звітом, йти на виклик.

Заледве переступивши поріг приймальні, оніміла від подиву. У кріслі секретарки сиділа справжня тобі мавпочка у блакитній сукенці і фарбувала губи яскраво-червоною помадою, милуючись собою у люстерко. Що це в біса за маскарад?! Звірятко навіть не звернуло увагу на відвідувачку, так було заклопотано спогляданням своєї зовнішності. Сніжана тихенько пройшла повз і постукала у двері та, не почувши жодного звуку, відчинила їх і зойкнула від подиву. От дивовижа! У кріслі начальника поважно сидів величезний цап із бородою і довгими рогами та розлючено дивився на неї. Він був одягнений в улюблений костюм шефа та прикрашений галстуком у дрібну смужку. Дівчина зойкнула і заледве не впала на порозі, коли цап почав вилазити із-за столу і, наставивши на неї роги, почав бити заднім копитом об підлогу. Вона не придумала нічого ліпшого, як запитати:

— Шановний, не потрібно хвилюватися. Гарний у вас костюмчик, і роги дуже схожі на справжні. Але не варто так тупотіти. Ви можете зіпсувати килим. Чи можу я бачити Вадима Свиридовича? Мені призначена зустріч.

Цап підняв на неї голову і, труснувши бородою, повільно рушив уперед.

— Напевно, я зайду пізніше, — перелякано пробелькотіла білявка, заледве встигнувши вибігти за поріг, і міцно закривши за собою двері. Добре, що у дверях стирчав ключ, тому вона встигла його швидко провернути. Тим часом рогата тварина таранила двері, намагаючись їх вибити.

У цей момент мавпочка, відірвавшись від споглядання своєї персони у дзеркалі, промовила людським голосом:

— Сніжано Ігорівно, на сьогодні прийом закінчено. Вадим Свиридович до ранку прийде до тями, а тоді вже й поговорите про звітність. Зараз я використаю всю свою чарівність, а ви, будь ласка, не стійте на порозі мого щастя і пошукайте кандидата на одруження в іншому місці.

Далі мавпочка зістрибнула на підлогу і продефілювала до дверей, кокетливо махаючи хвостом:

— Щось незрозуміло? Можете бути вільна. Думаєте, що я не здогадуюся, для чого ви тут? Навіть і не сподівайтесь. З прийдешнім Новим роком! На праві майбутньої нареченої шефа я вас відпускаю.

Сніжана від такої картини заледве не сповзла вниз по стіні, та змогла втриматись на ногах. За нею вже двигтіли двері, які насправді виявилися занадто хиткими. Ще один удар – і вони злетіли з петель, представивши світу розлюченого Вадима Свиридовича у цапиній подобі.

— Оце вже я попала! Рятуйте! Пробі! — вже кричала на повний голос Сніжана, тікаючи вниз сходами. За собою вона чула тільки несамовите мекання, сопіння та важкий тупіт копит. Нарешті вона вскочила до свого кабінету і, вхопивши в одну руку сумочку, а в іншу — пальто, прожогом вискочила за двері. Ноги несли її геть коридором, поки нарешті вона вибігла на вулицю і несамовито замахала руками, намагаючись зупинити таксі чи хоча б зустрічну машину. Подалі з цієї божевільні!