Перші загадки світу

Тіо повільно рушив уперед, оглядаючи незнайоме місце. Навколо все було схоже на сон, але занадто реальне, щоб бути вигадкою. Кожен звук здавався гучнішим, кожен порух повітря — живим. Дерева шепотіли незрозумілою мовою, а трава під ногами світилася м’яким синім сяйвом. Світ Задзеркалля був водночас дивовижним і тривожним.

Він пройшов стежкою до першого роздоріжжя. Посеред дороги стояв вказівник із трьома стрілками. На одній було написано: «Туди, де все починається», на другій: «Туди, де все закінчується», а третя була порожньою, але саме до неї його тягнуло найбільше.

— Це якась гра? — пробурмотів Тіо. — А може, випробування?

Він рушив безіменною дорогою. І майже одразу побачив щось незвичне — камінь із викарбуваним віршем:

Останнє слово було стерте. Тіо нахилився ближче, але не зміг його розгледіти. Вірш був першим ключем, першою загадкою, залишеною для нього.

Далі по дорозі він побачив маленьке озеро. Вода в ньому була настільки прозора, що здавалося, ніби її нема зовсім. Але коли Тіо спробував торкнутися — вода затремтіла, і з глибини з’явився образ: дівчинка з білими очима дивилася просто на нього.

— Хто ти? — прошепотів він.

Але голос у відповідь був не її, а навколишнього простору:

— Світ Задзеркалля не приймає випадкових гостей. Щоб пройти далі, ти маєш дізнатися, ким є насправді… і що залишив по той бік скла.

Образ зник, озеро знову стало спокійним. Тіо стояв мовчки, його розум наповнювався питаннями. Він не знав, як тут опинився, але відчував: це не просто пригода. Це випробування.

І загадки тільки починались.