1

1.

Бувають дні наповнені подіями, бувають наповнені радістю або сумом, а інколи я відчуваю, що день наступив лише для того, щоб ліниво слідкувати за плином речей, людей, емоцій... Як їх назвати: дні застою чи може дні відстою? Дні простою напевно найближче. Це подібне на відчуття автобуса в депо, котрий в якийсь день не поїхав по маршруту. Автобус справний, він знає свій маршрут, але саме цього дня в нього відпочинок і може технічний огляд.

Коли ти стоїш, а навколо пролітають інші - відчуття паузи стає нестерпним, здається, що саме зараз ти втрачаєш свій поул-позишн (англ. Pole position), саме зараз поки ти міняєш колеса в боксі чи дозаправляєшся, конкуренти несуться вперед і їх не наздогнати. Це відчуття не дає змоги відпочити по справжньому - зовні здається, що я відпочиваю, а нутро продовжує свої перегони, але з іншої сторони розумію, що ніхто не перемагав не роблячи паузи на дозаправлення. І якщо змінились умови чи ти вже пробіг велику дистанцію, навіть машині потрібно зупинитись, що вже говорити про людину, котра не може просто заїхати на людську заправку і сказати: "Мені повний бак, будь ласка."

Робити таку зупинку потрібно вчасно: можна самому відчути, що тебе заносить в крутих поворотах, а можна прислухатись до досвідчених тренерів і своєї команди - адже самотні майже ніколи не перемагають. І так само вчасно потрібно знайти в собі сили, щоб рушити далі: розігріти серце, широко розкрити очі, дихання повинно допомагати і йти в такт з тілом - готуємось до продовження перегонів.

Я був безробітним вже майже тиждень, я був самотній майже місяць, я не бачив свого брата вже роки. Того ранку, не поспішаючи, я сидів на незручному стільці в кафе, прямо в моєму під’їзді, дивився на небо, робив нотатки в телефоні, інколи писав про себе знайомим. Добре, що є старі знайомі, оскільки нових знайти для мене було завжди важко, хоча ще важче було забувати старих. Серце не гумова кулька - на всіх місця не вистачає, тому людина котра поселилась в чиємусь серці відразу відчуває той момент, коли хтось чи щось відбирає цю частку серця.

Моє серце було переповнене минулим, як і мій мозок - котрий вже не міг навіть генерувати нові думки. Просто в якусь мить розумієш, що треба провести ревізію в цих двох відділах твого тіла - санітарний день. Викинути те, що вже ніколи не вдягну, викинути тих хто вже ніякого впливу не має. Без відчуття провини: автори книг котрі на мене впливали, дівчата з якими я зустрічався - книги куплені й оплачені, а відносини прожиті й гештальт в більшості закритий. Я йду до себе, але сам не дійду - хочу бачити своє відображення в комусь.

Всі мої сповіді перед дзеркалом вже давно не допомагали.

- Слухай, а бариста так само як і продвинуті бармени вміють вислуховувати відвідувачів, - запитав я в дівчини, котра мені робила каву.

- Напевно навіть краще, ніж бармени, оскільки ми наливаємо лише каву і чай, тому ймовірність почути справжнього Вас, а не випари алкоголю збільшується, - з посмішкою відповіла вона.

- Серйозно. Ви можете тут підробляти в неробочий час – приймати клієнтів на індивідуальні уроки. Я маю на увазі не уроки по варінню кави, хоча це може бути Ваш фірмовий напій: кава, вершки й година індивідуального росту з Романією, - так звали мою співрозмовницю.

- Це хороша ідея, можливо я прислухаюсь до Вашої поради. Я рік тому закінчила психологічний факультет в Празькому університеті, а робота в кафе – це і заробіток, і досвід спілкування. Але ми з моїми друзями вирішили, що пробитись до своєї аудиторії, - а це переважно молодь, - буде легше через Інтернет і соціальні мережі.

- Психологи захоплюють Інтернет і Фейсбук - малоймовірно, що через скайп чи просто своїми дописами в соціальних мережах Ви зможете врятувати чиїсь душі, - скептично зауважив я.

- Я не поділяю Вашу думку і скептицизму, оскільки наше бажання спілкуватись онлайн навіяне не лише часом за вікном. Ми усвідомлюємо, що на дворі двадцять перше століття, ми бачимо, що молодь все більше часу приділяє віртуальним розвагам, але не варто забувати, що й наші попередники: Ян Гус, Чехов, Бредбері спілкувались не безпосередньо з кожною людиною, а вершили свою філософію через твори, котрі інші читали, переказували, впроваджували в життя.

- Переконали – звучить смачно як кава.

- Ми ще в університеті заснували сайт, котрий виконує роль віртуального психолога. Зараз в нас більше тисячі постійних клієнтів, база запитів і можливих варіацій з відповідями розширюється щодня.

- Давайте мені електронну адресу і я буду Вашим незалежним критиком, - відповів я. Ввівши відразу в планшет адресу я перенісся в простір віртуального психолога.

Я, не розповім як звати мого віртуального психолога. Шкода що мужчина і на електронній сторінці не має можливості обирати стать психолога, але віртуальний підходить будь-хто. Як же він працює? Просте знайомство, комп'ютер тепер знайомиться з нами швидше ніж людина. Я представляюсь, вибравши правильні літери на клавіатурі: Євген, стать чоловіча, вік від 35 до 50, самотній. Моєму психологу на вечір цієї інформації достатньо.

В моїй векторній площині, спілкування з предметом, котрий нагрівається лише від електроенергії й навколишнього середовища, знаходиться між неможливо і небажано. Подібне на психологічний алкоголізм: сам з собою, замість пляшки комп’ютер. Продовження сеансу візуального психолога вимагало коштів, тому я без пояснень порвав відносини й вийшов з програми, а згодом і з кафе, пообіцявши Романії детально розповісти свої враження вже наступного дня. Тоді я не знав, що наступного дня, мене поряд з Романією не буде.