Серце знає, чого плаче,
Не обмануть мені його.
Про тебе дума одного.
І що же я для тебе значу.
Мій розум каже – «Все забудь!»,
А серце ниє – «Не спіши так».
Для нього вся душа відкрита,
Та знаю, нам не одна путь.
Я хочу знов тебе побачить,
Почути голос рідний твій.
Та розум говорить – «Не смій!
Він розтоптав усе найкраще!»
Та серце знає, чого плаче.
Йому не вистача тебе.
Твердить усе – «Та він прийде…
Ти знову все йому пробачиш…»
Мій розум й серце розійшлися.
І, ніби, вирішила я,
Чого чека душа моя,
Та все-одно не можуть злитись.
В одну хвилину засміюсь,
А плачу вже на хвиль пізніше.
Тоді нема нічого гірше,
Як в твоє небо заглянуть.
А серце знає, чого плаче….
Воно за біль мою кричить –
«Не залишай її й на мить!
Не йди, зажди, чекай, юначе!»
Хоч розум знає, як все буде,
За серцем все-одно піду –
Нехай веде мене в біду.
Хвилини щастя не забуду.
І серце знає, чого плаче,
Моя любов в ньому живе,
Поранена тупим ножем,
Розтоптана з усім найкращим…
Відредаговано: 30.08.2019