Задача із зірочкою

Гроза насувалася. Гримало так близько, ніби в небі над головою переміщали величезне каміння. Потемніло і перші великі краплі впали на асфальт. Вони наздогнали Юлю на мосту. Дівчина прискорила крок і озирнулася на всі боки в пошуках місця де можна сховатися від грози. Праворуч – зеленів сквер, ліворуч – стояв великий ангар, будівельний магазин. У двері ангара вбігла під гуркіт грому. Злива ринула в повну силу, водоспадом стікаючи з козирка будівлі. Юля озирнулася на всі боки. Звичайний будівельний магазин. Стелажі заповнені мішками зі штукатуркою, гіпсом, різних розмірів відерця з фарбою. Цементна підлога покрита шаром пилу. Нічого цікавого. Жаль, не добігла до торгівельного центру один квартал. Там хоч час скоротати можна розглядаючи шмотки у бутіках. А тут стій тепер як дурепа і чекай, коли дощ закінчиться. Мав рацію колишній бойфренд коли казав, що вона весь час літає в хмарах, забуваючи про все на світі і не здатна до сімейного життя. Ось, парасольку і ту забула на робочому столі.

Микита проходив другий раз повз стелажу з фарбою і ніяк не міг вибрати колір.

- Дівчино, покажіть, будь ласка, усю палітру. Дівчино! - покликав трохи голосніше та наполегливіше.

– Ви мені? – Юля здивовано подивилася на хлопця у робочому комбінезоні. Неприємно кольнуло в ділянці живота. - Дивно... - ковзнула думка, - причин немає, а живіт тягне...

- Так-так, вам! Адже ви менеджер? – Микита розглядав дівчину. Красиві стрункі ноги, високі груди, правильні риси обличчя. Можна сказати – модельна краса. Мрія будь-якого чоловіка. Прислухався до себе. Незрозуміло...Раніше було достатньо одного погляду і приємне тепло розливалося в паху, а тут ніякої реакції на таку красу. Дивно...

- Ні, звичайно! - фиркнула дівчина, - Я, що, на вашу думку схожа на робітницю цього магазину?! - вже обурено запитувала вона.

- Вибачте, я подумав, що допомагати творити гарні речі можуть лише такі привабливі дівчата, як ви. Я дизайнер. - викручувався Микита.

- Та хоч газгольдер! Мені байдуже! - парирувала Юля.

Жінка на касі з цікавістю спостерігала за суперечкою молодих людей. Їй здавалося, що гроза не за стінами магазину, а тут - між цими красивими особами. Вони метали блискавки один в одного як справжні списометальники. Злива закінчилася. Сонце відразу залило своїм світлом ввірену йому територію. Дівчина струснула медовими кучерями і випурхнула з похмурого сірого приміщення. Хлопець пішов углиб ангару.

******

У верхніх світах спостерігалося пожвавлення. У початковій школі янголів проходив залік зі стрільби з лука.

- Юзік, ну ти й облажався! - Пошепки констатував Святозар (в побуті Святик), - тобі дали найпростіше завдання, не те, що мені: поєднати долю зека і дочки олігарха.

Юзік стояв схиливши голову, сумно звісивши два крила.

- Ну як же так? - пожурив його архангел Пересвітич, - Я ж тебе вчив, що жінці потік енергії потрібно направляти в область голови, а чоловікові - в область паху. А ти зробив усе навпаки.

– Я не винен! - мало не плачучи виправдовувався маленький стрілець із лука, - Я всю ніч розробляв алгоритм їхньої зустрічі, домовився з Тархунтом за початок грози, Микиту переконав, що тільки в тому магазині є фарба, яка йому потрібна. Але хтось розцентрував мої стріли!

- Що ж ви як люди, їй богу, - журився Пересвітич, - не надав їм шансу. Тепер вони все своє життя розцентрують.

– Я виправлю! Все виправлю! - із жаром у голосі запевнив купідон-початківець.

- Виправить він, - бурчав архангел. – Адже люди, вони істоти необізнані, їх весь час направляти треба. Тут стараєшся, стараєшся і то - все псують: то на зустріч спізняться, то просплять, то нап'ються. Адже вони малограмотні, в нашому усвідомленні, багато їм не дано зрозуміти. Людству взагалі не можна давати все розуміння. Рознесуть всесвіт під три чорти. Прости Господи, - додав тихенько.

- Завтра покажеш новий проект та його рішення! - виніс вердикт і сховав посмішку в бороді.

- Дякую-о-о, Пересвіти-и-ич! - віддаляючись від школи поблискуючи голими п'ятами кричав Юзік, - Я все виправлю-у-у-у!

******

Соня лежала на пляжі, звісивши голову з шезлонгу. Така поза хоч якось полегшувала наслідки вчорашньої вечірки. Поруч, приблизно в такій же позі, лежала соратниця по марнуванню життя.

- Господи, хреново як! - простогнала Соня. На сусідньому шезлонгу промичали у відповідь. Тремкнув телефон.

– Дістали всі. Знову батько змором братиме. Почне кричати, що картки всі заблокує. Ну, не хочу я заміж! І дітей не хочу! Дайте спокій змученій душі.

- Скажи, ще змученою нарзаном, - мляво хихикнула подруга.

Соня потяглася за гаджетом.- А це ще що? - здивовано підняла брову і з цікавістю почала скролити сторінки екрану.

За годину, окрилена новою ідеєю, набирала номер батька.

******

Трохи розгойдуючись на гойдалках, Святик задумливо накручував на палець золотий локон. Купідон-переросток Араїн, йшов тихою ходою, як рись. Під найближчим кущем схопив кукабару, стиснув їй дзьоба і підкрався до зосередженого амурчика. Підійшов впритул, вирвав перо з хвоста птаха і розтиснув дзьоб. Пролунав зловісний крик, як із пекла. За повір’ям всі істоти є створіннями божими, але це створіння якесь по-особливому тварюка. Мабуть, під час її проектування у Творця щось пішло негаразд. Амурчик підскочив від переляку, заплутавшись крилом у тонких гілках лози.

- Ти чого такий задумливий? - заливаючись сміхом, спитав товариш по спільному проживання у верхньому світі.

- У мене немає варіанта рішення завдання. Не можу вигадати формат зустрічі, - зітхнув сумно купідон. - Цьому арештанту ще п'ять років на нарах чалиться, умовно дострокове не світить, а перезрілу примхливу дівчину тато відправив на Мальдіви з очей геть. І як мені їм тепер організувати зустріч? - з нотками відчаю промовив маленький янгол. - Тут або зека на острови, або розпещену панночку в чоловічу в'язницю. А якщо не здам залік Пересвітичу, ще п'ятсот років ключі від раю змащуватиму.