Розділ:3

Через місяць після знайомства з поселенням я вже працював у рибальській групі. Дім, який я лишав позаду, став майже рідним, і думка про те, що доведеться покинути його на такий довгий час, трохи давила. Але вибору не було: потрібні були кошти, досвід і нові навички. Та й люди звикли до мене настільки, що ставлення змінилося — уже не чужинець, а просто ще один, хто тягне на собі роботу.

На човні мене не шкодували. Я кидав якір, тягнув мокрі важкі сітки, вибирав рибу, чистив слизькі дерев'яні борти. Від солі тріскали пальці, долоні зранювалися, але тіло міцнішало. Руки боліли весь перший тиждень, а потім перестали — наче так і має бути. За працю мені платили срібними монетами та частиною улову. Це здавалось чесним обміном.

Щоб риба не псувалась, я частину засолював, іншу акуратно підвішував на сушіння. Місцеві робили схоже, але нерідко псували продукт через брудні горщики чи неправильне зберігання. Я показав їм простіші й безпечніші методи, і вони швидко перейняли. Заодно втиснув у їхню рутину елементарну гігієну: миття рук із місцевим грубим милом. Спочатку бурчали, кривилися, кивали неохоче, але під моїм тиском більшість все одно почала дотримуватись правил. Хоча до мого втручання навіть половина не мила руки перед роботою.

Повернувшись на сушу, я поновив щоденник. Нові записи були короткі, але відверті — про втому, втрату часу, дивні звички поселення, зміну погоди. Щоб не забути, як малювати, почав робити прості замальовки: човни, берег, силуети людей. Дітям подобалося спостерігати за цим, вони повторювали мої рухи і вчилися малювати палицями по піску. Смішні, криві фігурки, але вони справді старалися.

Минуло кілька днів після повернення з моря, і мені запропонували нову роботу — догляд за худобою. Нічого героїчного, але платня добротна. А мені потрібні були кошти. Через місяць корабель мав вирушити до іншого континенту по товари, і я розмірковував, чи не приєднатися до команди. Можливо, податись у місця з теплішим сонцем і не таким жорстким вітром. Але щось зупиняло. Чи то звичка, чи то почуття, що я вже занадто вкорінився тут.

Попри все, я залишився пасти худобу. Робота спокійніша, ніж рибальство: повільні кроки тварин, легкий хрускіт трави, час для роздумів. За цей час я остаточно зрозумів — мій вигляд змінився. Більше не був мандрівником у дивному одязі. Здоровішим, сильнішим, ширшим у плечах — тепер я нагадував місцевих воїнів чи мисливців більше, ніж себе з майбутнього.

День почав швидко коротшати. Наближалась зима — та, про яку тут говорять із повагою й страхом. Зима, що не пробачає помилок. Я вирішив витратити зароблені монети на хутра для теплого одягу. Мені не хотілося замерзнути так безглуздо.

Увечері, сидячи в хліві, я подумав про одне: як же мені пощастило, що в перші години знайомства мене не сприйняли як загрозу. У цьому світі камінь летить швидше, ніж довіра. І все ж я був тут, живий, працював, мав дім і певне місце серед цих людей. І, як не дивно, мені тут справді подобалося.

---

Науковий коментар:

Участь Кая в рибальстві та побутовому житті поселення спричинила швидке поширення практичних гігієнічних навичок і вдосконалення методів зберігання харчів. Навіть базові технічні вміння, перенесені з майбутнього, дали стабільний ефект: зменшення харчових отруєнь, підвищення продуктивності рибальства та підготовка громади до суворої зими. Його вплив продовжує прискорювати локальний розвиток без різких технологічних стрибків, поступово змінюючи побут і поведінку поселення.