Глава 11

АУРЕЛІНА 

Людвік зупиняється біля нас і, пильно дивлячись на Аугустину, заявляє: 

— Я нарешті знайшов її. Все своє життя я шукав кохану жінку, і от нарешті це сталося. — Аугустино, ти ж станеш мені королевою? — з надією питає він. 

— Звісно, стану, — посміхається щаслива мольфарка. 

Король обіймає її, ніжно цілуючи в вуста коротким поцілунком, і зиркає на мене. 

— От і моя невістка знайшлася, — він оглядається до своїх людей. — Сьогодні у нас велике свято, отже, бал продовжується. Гукайте всіх! У короля подвійне свято! — він знову пильно зиркає на мене. — Ну, що, янгольська чарівносте, ти ж станеш мені невісткою? 

Заглядаю у красиві очі принца, а він надто впевнено кидає: 

— Я відмов не приймаю. Ти вкрала моє серце ще вчора. 

Знітившись, опускаю очі і тихо кидаю: 

— Як бачите, ваша високосте, в мене вибору нема. 

— От і прекрасно! — вдоволено кидає король і наказує: — Тоді по конях, повертаємося у королівський двір. 

Дивлюся в очі принца і відчуваю, як шалена ейфорія охоплює мене. 

— Це означає «так»? — надто серйозно перепитує Тіріан. 

— Так! — сором’язливо шепочу. 

І зажмурюю очі, бо принц при всіх цілує мене. Лунають вітання та звучать оплески. Принц обриває поцілунок і, обіймаючи мене, повертається до всіх. 

— Вона сказала «так». Вітайте мою майбутню дружину! 

Натовп тішиться, догори летять шапки та хустки, і я бачу, як у ворота на вихід з двору прошмигнула моя мачуха зі зведеними братом та сестрою. Лише зітхаю. Мені батька шкода, але він має все зрозуміти сам. 

— Все, поїхали додому, — наказує король. — Свято продовжується. І добре, що наша ніч пошуків минула не дарма. 

Опиняюся в міцних обіймах Тіріана, а він хрипко шепоче: 

— Як же довго я на тебе чекав, моя Ауреліно! 

Посміхаюся і тулюся до свого принца. Дивуюся, адже моє життя так круто змінилося за одну ніч. І я цьому безмежно рада. Уже тепер вірю, що моє життя ніколи більше не буде таким, як раніше.