Глава 10

АУРЕЛІНА 

Мене розбудив Маркіз. Я, піднявши голову, прислухаюся до гамору на вулиці. Швидко зриваюся з ліжка, одягаю свій старенький одяг, який іще вчора був розкішною рожевою сукнею. Несміло покидаю свою невеличку затишну кімнатку. Кіт іде за мною. Мені страшно, тому беру його на руки. Встигаю дійти до середини просторої кімнати, яка слугує великою залою у домі, як у будинок входить мольфарка. 

— Що там діється, Аугустино? 

— Принц приїхав, тебе шукає, — посміхається жінка. 

— Заховай мене, — прошу її. 

Не хочу, аби принц бачив мене у такому одязі. Мені ж так соромно. 

— Очі закрий, налякане дівча! — посміхаючись, наказує мольфарка. 

Я спантеличена, шалено нервую, але виконую її наказ. 

— Все, відкривай очі! 

Розплющую очі, і на мені ніжно-бузкова сукня — ще гарніша, ніж учора була. 

— Ну-ну, просто кккорлівна! — муркоче Маркіз у мене на руках. 

Не витримавши, посміхаюся, адже приємно вражена. 

— Ходім. 

Йду за Аугустиною на вулицю, притискаючи Маркіза до себе. Мені здається, він отим своїм муркотінням підтримує мене. 

Вийшовши на вулицю, завмираю. Вчора я тут бачила пліт із жердя, а сьогодні — мури навколо. Вчора будиночок був, а сьогодні я стою на сходах палацу. А ще на вулиці летить лапатий сніг. 

Кліпаю й зустрічаюся поглядом із Тіріаном, і моє серце пришвидшує ритм. Він, зістрибнувши з коня, йде до мене, несучи в руках щось загорнуте в оксамит. 

Маркіз зістрибує з моїх рук, невдоволено нявкнувши. А я тону у ніжно-фіалкових очах принца. Він розгортає червоний оксамит, а на ньому виблискує моя загублена вчора діадема. 

— Ауреліно, стань мені дружиною! — лагідним тоном шепоче він. 

У мене перехопило подих від такого прохання. Але не встигаю нічого сказати, бо позаду принца роздався незрозумілий шум. 

— Дорогу королю! — чуємо наказ. 

Я виглядаю з-за принца й бачу, як у двір на коні верхи в’їхав Людвік. Погляд стрибає на мольфарку, яка мов заворожена дивиться на короля. 

— Де моя королева? Я всю ніч її шукав! 

Сльози з’являються в очах Аугустини, але вона стоїть непорушно. Розумію, що всі у дворі вже зрозуміли, кого шукав король. 

Хоча я сама страшенно нервую, бо не знаю, що маю відповісти принцу. Адже ще не можу повірити, що все це відбувається зі мною.