Розділ 13

Максим, полюючи в лісі, як тільки міг уникав випадкових зустрічей із мисливцями з селища. Майже за рік щоденного бродіння хащами, він вже знав всі стежки і місця, де можна було б перетнутися з місцевими селищанами.

У цей період саме буяла весна, і ліс майже повністю затягло «зеленкою», а це ускладнювало щось помітити на безпечній відстані. Для мисливця це добре, для здобичі навпаки, але якщо ти полюєш на когось, то це не означає, що в цей момент не полюють на тебе. Тож, вишукуючи здобич, Максим не забував слідкувати і за безпекою своєї спини, він час від часу робив певні рухи, щоб не видати, що він щось підозрює у себе за спиною. Інтуїція його не підвела, він декілька разів помітив, що на шляху, який він вже пройшов, хитнулася гілка, або сполохалася якась пташка, а коли позаду нього застрекотала сорока, то це був вже вірний знак, що за ним хтось іде. Що це був двоногий мисливець, Максим навіть не сумнівався, бо звір не стане так довго йти за людиною, і зазвичай звір нападає на людину тільки в тому випадку, якщо та необережно забреде на його «територію», або дуже близько наблизиться до його потомства. Правда, бувають випадки від сказу, або від голодного відчаю, але дуже рідко. Він витягнув з колчана стрілу і приготувався до стрільби.

Максим перетнув галявинку і юркнув у чагарник, замаскувавшись за густотою кущів, що вже повністю вбралися в листя, став спостерігати, хто вийде на галявину. Просидів він у засідці досить довго, але так нікого й не дочекався. «Мабуть, здалося», – подумав він і виліз зі схованки, щоб продовжити своє полювання. Але тільки Максим випростався і повернувся у бік, щоб іти далі, як зненацька за декілька метрів перед ним з’явився Ярон. Максим від несподіванки різко направив на нього стрілу натягнувши тятиву, кидаючи погляди довкола, щоб переконатися, що більше немає нікого.

– Максиме, я тобі не ворог, – сказав Ярон, знімаючи з себе зброю.

– А мені звідки знати? – кинув Максим, все ще тримаючи на прицілі Ярона.

– Я просто хочу поговорити з тобою, можливо, й в дечому порадитися, – сказав він, піднявши руки, демонструючи мирний намір, відійшов кілька кроків назад від лука, колчана зі стрілами та ножа, що залишив на землі.

• Он, як! Треба було допомогти відбитися від посіпак Корзо на святі, та й сіли б і поговорили за кухлем меду.

– Не заривайся, Максиме, невідомо, як би ти вчинив, будучи на моєму місці, якби я в твоєму світі потрапив би в таке становище.

– Може, й маєш рацію, – трохи обм’як Максим, опустивши лук, – в принципі, ти спробував, я пам’ятаю. До речі, тобі плюс, гарно перехитрив мене.

– Я бачив, як ти декілька разів нагинався до землі, ніби щось роздивлявся, і зрозумів, що ти засік мене, тому й обійшов боком галявинку.

– А чому ж просто не покликав, якщо кажеш, що хотів поговорити? Навіщо було крастися за мною.

– Ну, по-перше, мисливський азарт, а по-друге, хотів переконатися, що за тобою окрім мене більше ніхто не йде.

– То, кажеш, спину прикривав. Дякую, друже, – сказав Максим і підійшов до Ярона, попередньо так само роззброївши себе.

– Як там Вереска? – запитав він. – Я знаю, вона приходила до Лани.

– Лана сказала? Ось вона, жіноча дружба, – криво посміхнувся Максим.

– Лана тут ні до чого, я спостерігав за її хатою, бо був впевнений, що Вереска рано чи пізно до неї навідається. Добре, що Корзо тоді в селищі не було, і він не розставив своїх людей кругом, а так могла б попасти. Тому і стежив, щоб у разі чого чи попередити, чи, на крайній випадок, виручити.

– А чому так піклуєшся про неї? Хто вона тобі?

– Сестра.

– Хто!?

– Сестра по матері. Вона цього не знає і не пам’ятає, мабуть… а я не забув, але не викривався, бо ти вже й сам знаєш наші закони і правила… будь вони не ладні. Не вірю я, Максиме, що Дара заповіла так жити людям.

– Ну, я від Верески чув, що ви не завжди так жили, що колись у вас також були сім’ї, родини, але щось пішло не так. А що пішло не так?

– Не знаю… – Ярон трохи затягнув паузу. — Розказували старі люди, що роди сильно між собою воювали і мало не вибили одне одного. Та й кровний зв’язок не допускався, кажуть, аж до сьомого коліна. Ось через це мабуть і змінилися правила.

– То виходить, що не Дара вам заповіла так жити, а ви самі собі такі правила встановили? Кажеш, що до сьомого коліна забороняли братися, а зараз виходить, що у вас в паруванні інцест на інцесті?

– Що виходить? – не зрозумів значення слова Ярон.

– Я кажу, що коли вас на святі обирають жінки, то ви ж насправді не знаєте, хто вам ця жінка: сестра, мати чи донька?

– Через що я й перестав брати в цьому участь. Щось відштовхувати почало, а найбільше боявся, що до мене могла підійти Вереска.

– Я помітив, що тебе не було в танку. Але це все ж можна змінити? Зібрати громаду, поговорити, прийняти спільне рішення і родичатися вже не так глибоко. В нас, наприклад, до шлюбу беруться вже в четвертому, а то навіть і в третьому роді. Все залежить від вас самих.

– Не так просто, пробували колись вже, але відразу вмішується Служба Контролю і дуже швидко вилучають невдоволених їхніми правилами… де вони зараз, тільки Дара знає.

• Одним пальцем, Яроне, не дуже сильно вдариш. Щоб вдарити так як слід, пальці потрібно зібрати в кулак. І удар нанести вчасно і в потрібне місце. Будь-яке вогнище чи пожежа розгоряється від маленької іскорки, але для цього потрібно попередньо підготувати дрова чи пустити пожежу за вітром.