☕Розділ 4.☕ Переслідувач Із Чорними Вітрами.

  Ніч у пустелі настала різко - мов хтось вимкнув сонце. Арунія розклала маленьке вогнище, а Ібліс, як завжди, театрально зітхнув:

- Я, могутній джин, сиджу біля земного багаття, як якийсь турист із каравану. 

- Ну, якщо ти такий могутній, розпали зорі, - кинула Арунія, розмішуючи цукор в чаї. 

- Можу. Але тоді вони всі дивитимуться тільки на мене. 

- Вони й так це роблять, - буркнула вона. - Навіть пісок блищить від твого его. 

  Її слова змусили Ібліса усміхнутися, але лише на мить. Бо раптом повітртіньтремтіло, і вогонь перед ними згас, наче його ковтнула тінь. 

  Вітер став холодним, і на піску з'явився темний вихор, що закручувався у форму людської постаті. Очі - срібні, голос - тихий, але гострий, як ніж:

- Іблісе аль - Азгаре... ти справді думаєш, що можеш сховатися? 

  Ібліс завмер. 

- Асраель... 

  Арунія озирнулася. 

- Ви знайомі? 

- Так. Це... скажімо так, моя колишня колега. 

- Колишня що? - запитала Арунія. 

- Джини не мають "ексів", ми маємо незадоволених союзників. 

  Асраель зробив крок уперед. Його тіло мерехтіло, немов складене з нічного пилу. 

- Твоє серце - ключ. І воно належить не тобі. Я прийшла за ним. 

- Перепрошую, - втрутилася Арунія, - але якщо хтось тут має право на серце, то його власник. Асраель глянув на неї так, ніби бачив комаху, що наважилася сперечатися з бурею. 

- Людська відьмо, ти не розумієш, що це таке. Це не орган - це прокляття, створене самим Пісочним Лордом.