☕Розділ 2.☕ Джин У Домі - Катастрофа На Повну Ставку.

  Перший день спільного життя з джином почався з вибуху. Причому не метафоричного, а реального з димом, блискавками та запахом карамелізованої магії. 

  Арунія прокинулася від грюкоту на кухні й побачила Ібліса, який стояв там посеред уламків її улюбленого чайника. 

- Що ви зробили?! - заверещала вона. 

- Я, хм... намагався приготувати сніданок. 

- Ви спалили стіл! - закричала Арунія. 

- Зате омлет вийшов із вогняним ефектом! - відповів Ібліс аль-Азгар. 

  Вогонь у сковороді горів зеленим полум'ям, а яйця підморгували. Арунія, зітхаючи, залила все водою й пробурмотіла:

- Я знала, що не можна викликати духів до першої кави. 

  Ібліс гордо склав руки на грудях:

- У моїй культурі сніданок - це демонстрація сили. Якщо страва не димить - це образа богам вогню! 

- А у моїй культурі - це причина викликати пожежників! 

  Після години сварок вони домовилися про правила спільного проживання. 

1. Ібліс не чіпає побутову магію. 

2. Арунія не кричить "зникни", бо це його дратує. 

3. І ніхто не торкається чайників без дозволу. 

- І ще, - додав Ібліс, вмостившись на дивані, - я потребую місце для медитацій. 

- Медитацій? Ви ж навіть не сидите спокійно п'ять секунд! - сказала Арунія. 

- Саме тому я їх потребую, - відповів Ібліс. 

  Він клацнув пальцями - і замість маленького килимки для його посеред кімнати з'явився трон із золота, інкрустований рубінами. 

- Це ваша медитація?! - вражено спитала Арунія. 

- Так. Мені потрібно розслабитися в комфорті. Душевна рівновага - справа статусна.

  Арунія схопила подушку й кинула йому в голову. 

- Ти влучила у моє божественне обличчя! - закричав він. 

- Це компенсація за чайник! - відповіла вона. 

  Коли вечір опустився на місто, джин сидів біля вікна, дивлячись на зорі. У його золотих очах промайнуло щось тихе, майже сумне. 

  Арунія спитала м'яко:

- Ви й справді втратили серце? 

- Мабуть... Але якщо чесно - я не пам'ятаю, як це сталося. Тільки знаю, що без нього магія поводиться, як розлючена кішка: красива, але подряпає будь-кого, хто підійде близько. 

  Арунія задумалася. 

- Тоді знайдемо його. Разом. 

  Ібліс подивився на неї, злегка посміхнувся:

- Ти ж навіть чайник не втримала цілим, а хочеш знайти моє серце? 

- Так, але я вперта, - відповіла вона. - І ще я зроблю каву, щоб не заснути від ваших монологів. 

- Ти смілива, відьмочко, - сказав Ібліс аль-Азгар. 

- А ти - балакучий, - відповіла Арунія. 

  І під звуки далекого вітру в Магрибській пустелі народився договір - не на крові, не на магії, а на сарказмі, каві й дивній, щирій надії, що серце, навіть зачароване, можна знайти.