Розділ 15. Темна Загроза: Пробудження Нового Ворога.

  Ніч опустилася на місто так раптово, ніби хтось загасив небо одним помахом долоні. Після поцілунку Антона й Емілії повітря ще зберігало смак магії - солодкий, теплий, світлий.

  Але далеко за містом, у покинутій долині, щось... прокидалося.

  У центрі древнього кам'яного кола, зарослого бур'яном, раптом загорівся один із рунічних каменів. Його світло було не золотим, не білим - а густо-фіолетовим, мов зібрана в жменю нічна небезпека.

  Потім другий камінь. Третій. Десятий.

  І в самому центрі долини розплюшило очі те, що століттями спало в тіні між світами.

  Його голос був тишею. Його подихом - холод, що зупиняє серце. Його ім'я шепотіли лише ті, хто не вижили.

  Арканус Тіньосердий.

  Перший зрадник Дворів. Той, хто колись спробував вирвати собі силу всіх крилатих магів, але був зупинений магами Серцевого Роду... зупинений та закутий у сон.

  Саме той Рід, до якого належить Емілія. І саме тому сон Аркануса тріснув - вперше за сотні років.

  Бо вперше за століття: серце Серцевого Роду знову спалахнуло.

  Арканус повільно піднявся. Він не мав крил - вони згоріли давним - давно  їхній попіл закам'янів на його спині темними пластинами. Його очі світилися, мов дві тріщини у світанку.

-Хтось... пробудив стару магію, - прошепотів він ,і земля під його ногами потріскалася. - Сила, що належить мені.

  Слід чорного диму потягнувся в небо, мов спис.

-Серцевий Під повернувся?

-Двір знову зрадив мене?

-Або... голос став повільним, небезпечним - з'явився новий носій.

  Він підняв руку. І камені, що утримували його сотні років, розсипалися у чорний пил.

-Я знайду того, хто розбудив магію.

-Я вирву її з серця живцем.

-І стану тим, ким мав бути - Повилителем Світла та Мороку.

У цей самий час - пекарня Емілії

Вони з Антоном ще лержалися за руки, коли обидва одночасно відчули це.

Ривок. Холодний. Ніби ніч проковтнула сонце.

Антон різко озирнувся, його крила здригнулися.

-Ти це відчула?

Емілія кивнула. Магія в її грудях забилася, мов перелякане пташеня.

-Щось... щось дуже старе. І дуже зле, - прошепотіла вона.

Антон зблід.

-Ні. Не може бути. Він зник. Він був ув'язнений.

-Хто?

Антон обережно взяв її за обличчя, змушуючи подивитися йому в очі.

-Той, кого навіть наші Двори боялися називати. Той, хто хотів вирвати силу нашого світу з коріння. - Арканус Тіньосердий.

Емілія зробила крок назад.

-Це... через мене?

-Ні, - відповів Антон. - Не через тебе. А через те, що ти тепер жива магія. І він відчув твою силу.

  Їхні пальці зімкнулися.

  Еміліє... нам треба готуватися. Бо якщо Арканус Тіньосердий прокинувся - він іде по тебе.

  Раптом здригнулися печі та банки з цукром.