Розділ 11. Походження Антона.

  Коли Емілія повернулася до майстерні, запахи карамелі та запечених сигналів уже не здавалися такими затишними. У повітрі стояла невидима напруга - та сама, яку вона відчула, коли побачила, як Антон знову торкнувся срібного кулона на своїх грудях. Того, що пульсував світлом, ніби живий.

-Воно знову реагує на тебе, - тихо мовив він, ніби боявся, що солодкі стіни почують.

-Це не просто прикраса, - спробувала усміхнутися Емілія.

-Ні. Це - серце. Моє серце, - тихо промовив Антон.

  Вона різко зупинилась.

  Антон підняв руку, і кулон засвітився сильніше, ніж будь-коли. У цих променях Емілія вперше побачила його справжні контури - тінь крил за спиною, легке світіння шкіри, що не могло бути людським.

-Я не мав права втягувати тебе в це, - прошепотів Антон. - Але печатка слабшає. Якщо вона розіб'ється - моє прокляття повернеться, і я... більше не буду людиною.

  Повітря навколо затремтіла. На полиці сама собою тріснула банка з вишневим джемом, червоні краплі розсипалися, мов кров.

-Ти не один, - твердо сказала Емілія. - І я не дозволю, щоб тебе знову забрали темні сили.

  Антон глянув на неї так, ніби вперше повірив, що порятунок можливий.

  Але саме в цю мить з вулиці долинуло глухе гудіння. Скло у вікнах задзвеніло. Над пекарнею промайнула тінь - велика, крилата, з очима, що палали фінансовим.

-Вони знайшли мене, - сказав Антон, і його голос більше не був людським.

  Солодкий аромат випічки змішувався з запахом магії, коли темний страж опустився просто перед дверима.

-Антоне, спадкоємцю Крилатого Двору, - пролунав низький голос, - час повернутися. Людське серце - не для тебе.

  Емілія ступила вперед, затиснувши в руках теплий пряник у формі Серця - той самий, що вона спекла для Антона, не знаючи, що він стане частиною стародавнього закляття.

-Це серце тепер оберігаю я, - сказала вона. - І якщо хочеш забрати його - спробуй.

  У прянику спалахнуло світло.

  Темний страж заревів.

  Емілія зрозуміла: тепер їхня боротьба лише починається.

  Темний страж ще не встиг пробити крилами повітря, коли Антон раптом схопив Емілію за руку й різко притягнув до себе. Світло кулона спалахнуло, і навколо них зімкнулася прозора сфера - захисний кулон із золотавого сяйва.

-Ти маєш знати правду, - його голос був тремтливим, але не від страху. Від рішення. - Якщо я загину - ти мусиш розуміти, за що борешся.

  Емілія відчула, як земля під ногами завібрувала, і їх поглинув спалах світла. 

  Навколо розкинулося зовсім інше місце. Небо - лілове, з двома місяцями; вітри - теплі, шелестять, мов крильця метеликів. А попереду - величезний палац, що ніби виріс із самої хмари.

-Крилатий Двір... - прошепотіла Емілія.

  Антон кивнув.

-Моє справжнє ім'я - Антон-Авейн із Двору Ранкових Крил. Я народився спадкоємцем, тих, хто мав успадкувати Сяйливий Трон. Але все зруйнувалося в день, коли я вперше проявив... людське серце.

  Вони йшли прозорою стежкою, що світилася під ногами, бачачи видіння його минулого:

1. Малий Антон, зі світлими крилами, ховає поранену пташку від придворних.

2. Юний Антон, що відмовляється брати участь у ритуалі, де треба обрізати свої емоції.

3. Антон - воїн, який захищає смертну дівчинку від темного звіра, хоча йому суворо заборонено втручатися у людську долю.

-У нашому Дворі вважають: чим сильніші емоції, тим слабші крила, - пояснив він. - А мої були надто сильними. Я не міг вбивати, не міг бути холодним. Я... відчував. Любов, смуток, співчуття. Те, чого нам заборонено.

  Емілія дивилася на нього широко розкритими очима.

-За це мене позбавили титулу та наклали Печатку Обмеження. Вона прив'язала  мою силу до кулона - вирваного шматочка мого серця. Потім мене вигнали в людський світ, де, за задумом Двору, я мав забути, ким був.

  Він усміхнувся гірко.

-Але я не забув. І знайшов тебе.

  Сфера навколо запульсувала, і перед ними з'явилося останнє видіння - темні постаті, які підписують указ про його повернення.

-Темний Двір хоче використати мене як зброю.

- Ти не зброя, - тихо сказала Емілія. - І ніколи нею не будеш.

  Антон торкнувся її долоні.

-Моє прокляття активується, коли я відчую найсильнішу емоцію - кохання. Саме тому пульсує кулон. Саме тому вони прийшли. Бо я... закохався в тебе, Еміліє.

  Захисна сфера почала тріскатися. Гул темного стража долітав уже з іншого боку видіння.

-Нам треба повертатися, - сказала Емілія. - Але тепер я знаю правду. І вони не заберуть тебе.

  Світло розсипалося. Вони знову опинилися в пекарні - просто перед темним стражем, який розгортав свої крила для атаки.

-Справжня сила крила з'являється тоді, коли серце обирає саме, - прошепотів Антон. - І моє вже обрало.

  Його крила розкрилися.

  Наполовину світлі, наполовину - тіньові.

  Нова, небезпечна, справжня форма.