Розділ 3. Тіні Минулого.

  Наступні дні кондитерська стала ще більш жвавою. Люди приходили не лише за смаколиками, а й за відчуттям тепла, що витало у повітрі. Антон і Емілія проводили разом більшість часу готуючи десерти і випробовуючи магічні інгредієнти. Їхні руки все частіше зустрічалися, а погляди говорили більше, ніж слова. 

  Але щастя завжди має свою ціну. 

  Одного вечора, коли місто вже огортала тиша, до дверей кондитерської підійшла темна постать у плащі. Її очі світилися холодом, а усмішка була відчайдушно лукавою.

-Антон Глазуренко? - запитав незнайомець, і його голос лунав як дзвін холодного металу. 

-Так... - Антон  насторожено кивнув, відчуваючи, як серце стискається. 

-Тобі слід пам'ятати: магія не прощає помилок.Ті, хто пробує керувати емоціями через десерти, часто втрачають більше, ніж отримують. 

-Невідомий підняв руку, і легкий вітер проніс по кімнаті морозні іскри. 

  Емілія встала попереду нього, ніби захищаючи Антона. 

-Хто ти? - рішуче спитала вона. 

-Я той, хто колись наклав прокляття на твоє серце, Антоне. І якщо ти не обережний, ті самі десерти, що приносять радість, можуть стати твоїм прокляттям, - промовив незнайомець, після чого його постать розчинилася в темряві. 

  Антон відчув холод у грудях, який різко контрастував із теплом, що він відчував поруч із Емілією. Вона обережно взяла його руку, і їхні пальці переплелися. 

-Не бійтеся, - шепотіла вона. - Ми впораємося разом. 

  Вони ще не знали, що темрява, яка стежить за ними, буде перевіряти не лише їхню майстерність у приготуванні десертів, а й силу їхніх почуттів. І що саме тепер починається справжнє випробування - любові, що може перемогти навіть прокляття.