Глава 1

Дзеркало яке відбивало сонячні промінчики та зображувало два силуети, що міцно тримаються один за одного. Вони ніби бояться відпустити руку близької людини, наче це кінець...

- Елісон, годі бавитися з Морфеєм, вставай, я уже приготувала сніданок.

 - Ще п'ять хвилинок,- ледь протягнула дівчинка.

 - Сонце, скільки разів я тобі казала лягати вчасно!? Я дуже запізнююсь на роботу, тому якщо ти пропустиш свій перший навчальний день, то я і близько не буду писати пояснюючу записку, - промовила ніжним голосом моя тітонька.

 - Добреее,- протираючи очі протягнула сонним голосом.

 Повільно розімкнувши повіки поглянула на неймовірний пейзаж. Смарагдове листя коливається від легенького вітерця та пропускає сонячне проміння яке в свою чергу засліплює оченята. Як я люблю цю затишну кімнатку з великим вікном, що відкриває казкову картину нашого садку.

 Потягнувшись, скинула з себе покривало та пішла до ванної кімнати. Змиваючи з лиця довгу ніч. Світло-сині синячки і маленькі мішки під очима,  були ледь помітними, але мій організм давав явну тривогу, про те що необхідно терміново покращувати якість сну. Я ніколи не вважала себе першою красунею але багатьом подобалася моя зовнішність, карі очі, що гармонійно поєнувалися з обережними тонкими брівками, трішки закрученими чорними війками та каштановим волоссям середньої довжини з маленькими щічками і злегка пухкими губами. 

 Тепер потрібно вибрати одяг, чорний сарафан, біла водолазка, вдалий образ для першого навчального дня. І звісно ж потрібно скласти речі до університету. 

 Спустившись по сходах до кухні побачила брата. Темні карі очі, ледь помітні скули, широкі брови, що гарно компонують з довгими та вигнутими віями, та спортивне тіло і низький голос з легкою хрипуватісю, що з легкістю зводили з розуму дівчат. Незважаючи на те, що ми двоюрідні, ще з дитинства майже завжди разом.

 - Доброго ранку, я вже майже доїв, будь ласка, давай швидше, - сказав Роберт та поглянув на мене.

 - Був би він добрий, але... Яка у тебе перша пара? - Наливаючи полуничний соус до млинців, уважно поглянула на хлопця.

 - Біологія і фізика, а пізніше, тренування, тому напевно сьогодні я не зможу сходити з тобою в бібліотеку, думаю ти не сильно образишся?- позіхнувши сказав Роберт

 - Звісно ж ні, але тоді з тебе вечеря, - посміхнувшись зробила великий ковток трав'яного чаю. 

 Ані робила найсмачніший чай з усіх які я куштувала. Не знаю як в неї це виходить, але я навіть на маленьку крапельку не можу наблизитися до цього смаку. З дитинства мене навчали робити різні трав'яні чаї, та мазі, ми з Робертом вивчили всі властивості рослин. Дивне захоплення яке мені давалося не так просто, як брату, але незважаючи на складнощі це була одна з моїх найулюбленіших справ дитинства.

 Через свої роздуми я не помітила, що доїла останній млинець та випила ароматну рідину.

 - Все, можемо йти, - сказала Роберту повертаючи його на землю.

 - Угу.

 Зачинивши двері покрокували в сторону навчального закладу.

 - Яка в тебе перша пара? - зацікавлено запитав Роб.

 - Я і сама не знаю... - приречено зітхнула та задумалася про складності які чекають на мене в новій обстановці.

 - Досі не користуєшся щоденником на сайті?

 -Ну якось не приходилось, та і не знала що він є в такому закладі.

 - В якому закладі?

 -В звичайному. Все, я побіжу, ще треба знайти розклад, - обнявши брата і не чекаючи на його відповідь, швидко забігла в двір та направилася до центрального входу.

  Ох, ледь промайнула можливу суперечку через  "Прекрасний університет". Можливо він і був найкращим в місті, але перспектива не надто палаюча успіхом. В ньому навчалася моя мама і її сестра Анет, але це не добавляло йому зірочок. 

 Однак варто визнати, що на вигляд доволі непогано, навіть двір чистий та доглянутий, а сам заклад доволі милий та стильний. Але я все одно не зміню свою думку, порівняно з тими університетами які мені показував тато цей і поряд не стояв.

 -Ти ще довго будеш біля дверей стовбичити? Чи ти хочеш запізнитися на першу пару? -запитав Роберт який встиг мене догнати поки я блукала в роздумах та намагалася знайти розклад на сайті закладу, - ти навіть не знаєш де і яка в тебе перша пара, годі рахувати ельфів, ліворуч від входу висить розклад, - пробурмотів хлопець та зник з поля зору.

 Я попленталася до вказаного братом місця та почала шукати свою групу: Дз-1, пробігши поглядом по майже всій поверхні дошки я нарешті знайшла її. Але від раптовості ледь не скрикнула коли мене штовхнуло чиєсь тіло.

 - Ей, тебе не вчили обережно ходити? - обурено крикнула до винуватця.

 - Щось таке пригадую, але це було доволі давно, тому я не зовсім впевнений, - з милою посмішкою відповів хлопець.

 -Якщо ти вважаєш це смішним, то я дуже тобі співчуваю.

 -Дякую, а тепер швидше закінчуй - постукуючи пальцями по дошці сказав брюнет. Побачивши у якій аудиторії буде перша пара я важко зітхнула, -  Що? Принцесі знову не вгодили, - з'язвив мій опонент.

 Вирішивши незважати на вискочку просто пішла в сторону кабінетів. Іноземна мова, моє найбільш слабке звено, звісно звикнувши до викладача та виконуючи всі завдання не матиму поганих оцінок але от на перших парах де потрібно показувати свої лексичні знання, буде не легко. Зупинившись біля потрібної аудиторії двічі вдихнула і зібравши думки до купи увійшла.
 

 Аудиторія доволі простора, має сучасний вигляд: сірі стіни, біла рівна стеля, завіски на тон темніші за колір стіни, рівні та стримані, парти розставлені по класичній схемі, по центру в кінці аудиторії стіл на півстіни з невеличким огородженням ліворуч і велика біла класова таблиця.

 Вибирати собі місце довго не прийшлося адже залишилася одна вільна парта в центральному ряду під стіною, і біля вікна на другій парті за якою сиділа дівчинка жваво спілкуючись з однокурсницями навпроти. Думаю вибір очевидний.