Зачарована крамниця
Епілог
Кімнати спогадів, усе, що чекало на Емілі в зачарованій крамниці, здавалося, ніби залишилося позаду.
Здавалося…
Вона більше не чула тихого шепоту за дверима, не бачила полиць, заставлених загубленими речами, і не відчувала на собі погляду тих, хто роками залишав у крамниці найдорожче — свої спогади.
Здавалося, усе скінчилося.
Крамниця більше не тримала її.
Меггі зникла.
Ліс залишився далеко позаду.
А поруч був Артур. Тепер у неї був він.
Людина, якій вона могла довіряти. Людина, з якою пережила те, що нікому іншому не змогла б пояснити. Він був поруч, коли все навколо руйнувалося, і не залишив її навіть тоді, коли сам не знав, чи вони взагалі зможуть повернутися додому.
Можливо, саме тому Емілі вперше за довгий час дозволила собі повірити, що все закінчилося.
Що вони перемогли.
Що тепер можна просто жити.
Та крамниця мала іншу думку.
Бо деякі двері можна зачинити.
Деякі спогади можна залишити в минулому.
Але магію не завжди можна просто залишити позаду.
І поки Емілі їхала разом з Артуром до міста, вона ще не знала, що крамниця вже повернулася туди, де мала бути.
Вона чекала. Тихо. Нерухомо.
І, можливо, цього разу їй була потрібна нова хранителька.
І можливо, їй потрібна була саме Емілі.
А в темряві нової книгарні годинник продовжував відмірювати час. Тік. Так. Тік. Так.
21:17. І годинник пробивав саме той час, коли вони вперше застрягли в часовій петлі....
#311 в Фентезі
#61 в Міське фентезі
#36 в Темне фентезі
Відредаговано: 04.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
