Глава 45

Лишень но Емілі договорила, як раптом із крамниці вийшла сама Меггі. Вона з’явилася з однієї з кімнат — кімнати спостереження.

— Меггі? Як ти тут опинилася? — здивовано запитала Емілі.

Меггі усміхнулася.

— А дуже просто. Я весь цей час була тут, у цій кімнаті. Вона була зачинена, а справжній ключ — у мене. І лише я маю владу зробити цю книгарню знову Крамницею загублених речей або повернути їй попередній вигляд.

Вона загадково посміхнулася.

— Дивіться, що в мене є.

Меггі підняла руки й показала дві пляшечки із зіллям. На одній був напис «Glossed», а на іншій — «Open».

— Цього не може бути… — прошепотіла Емілі. — Звідки ти їх взяла?

Меггі голосно засміялася.

— Емілі, це все була я. І сова — теж моя.

Емілі завмерла.

— Що?

— Але вона вийшла з-під мого контролю й почала працювати на саму крамницю, а не на мене. Саме тому вона повертала вас у часі, щоб ви щоразу починали все спочатку й зрештою відновили її попередній вигляд.

Меггі знову хихикнула.

— Ха-ха-ха… Ви помилилися. Головною тут завжди була я. І у вас нічого не вийде!

Вона знову почала сміятися.

— Ви б тільки бачили, як легко я обвела вас усіх навколо пальця. І ви б ніколи не здогадалися, що саме я стою за зачаруванням цієї крамниці. Діна була лише інструментом у моїх руках.

Меггі повільно підійшла ближче.

— Так, вона, як і я, прагнула зберегти свою молодість. Але є одне «але». Вона не врахувала одного — я обхитрила її.

Емілі мовчки дивилася на неї.

— Я сказала їй, що мені вже час повертатися. Це сталося ще до твого приходу в крамницю. Після того як ти шукала відповіді в лісі, я перестріла Діну й сказала їй, що ти хочеш перешкодити нашому плану та розчарувати крамницю.

Меггі усміхнулася ще ширше.

— Саме тоді вона відкрила тобі секрет виходу з неї. Чого я, звісно, зробити не могла, адже такі були правила.

Вона на мить замовкла.

— А коли ти повернулася у свій світ, я сказала Діні, що мені вже час повертатися у свій. Я залишила тобі книгу, щоб ти й далі довіряла мені…

Емілі відчула, як у грудях усе похололо.

— І ти й далі наївно вірила мені, — з насмішкою продовжила Меггі.

Вона повільно покрутила один із флаконів у руках.

— Скажеш, для чого мені це було потрібно? А для того, моя рідна, що ти перестала пхати носа не у свої справи. А тепер я сама заманила вас у пастку, я хотіла вас позбутися, тому вірно чекала поки ви самі зайдете у пастку, і дверцята захлопнутся... Тепер ви або до кінця життя будете тут сидіти, або... Я ще не передумала як вас покарати, але обов'язково це придумаю... Для того щоб вам розчарувати крамницю достатньо було вилити зілля на макет крамниці у будинку Діни, а мені в силу своїх надприродних здібностей варто лиш вилити зілля на саму крамницю, і вона знову стане зачарованою..

Її голос став холоднішим. — Так, я розповідала тобі про кімнати. Так, я робила вигляд, що хочу, аби ти її звільнила. Але я лише робила вигляд. Тому що на мене ніхто й ніколи не подумав би нічого поганого. Я виглядала невинною дівчиною, яка сама ледь не потрапила у пастку..

Меггі театрально розвела руками.

— Дівчина, яка допомагає всім і сама стала жертвою маніпуляцій… Хіба можна було запідозрити її?

Вона знову посміхнулася.

— Запитаєш, як я обманула Діну, сказавши, що мушу повертатися? А все дуже просто. Я відправила її до лісу й залишила записку, яку вона прочитала після повернення. А тим часом я вже сиділа в кімнаті спостережень і чекала на неї.

Меггі зневажливо скривилася.

— Я думала, вона зробить усе, щоб тебе позбутися. Але ні… Вона не впоралася.

Вона покручувала зілля в руках, ніби навмисно дражнила Емілі.

— Вона навіть із цим не змогла впоратися. Я хотіла позбутися тебе її руками…

Погляд Меггі перемістився на Артура.

— А тепер ти ще й ошиваєшся з цим дружком.

Артур стиснув кулаки, але мовчав.

Меггі підняла обидва флакони.

— А тепер поглянь. В одній руці в мене фіолетове зілля для відновлення книгарні — саме те, за яким ви так довго шукали. Адже я знала, що ви прийдете за ним.

Вона підняла другу пляшечку.

— А в іншій — зілля для відновлення крамниці.

Її усмішка стала ще ширшою.

— Мені давно подобалося спостерігати за вами з кімнати спостережень. Це було весело, я вам скажу…

Артур недовірливо подивився на неї.

— Але як у книгарні могла бути кімната спостережень, якої ми навіть не помічали?

— А все дуже просто, — відповіла Меггі. — Тут, за цими полицями з книгами, є багато потаємних кімнат. Тих самих, які були й у крамниці.

Емілі здивовано подивилася на стіни.

— Але… крамниця ж розчарувалася.

— Ні, — перебила її Меггі. — Вона не розчарувалася повністю. Вона лише зробила вигляд, що розчарована.

— Але ж Діна сама зізналася нам, що це вона створила зілля й зачарувала крамницю, — сказала Емілі.

— Звісно, вона, — усміхнулася Меггі. — Вона не збрехала. Але сама ідея була моєю.

Меггі гордо підняла голову.

— Я така ж відьма, як і вона. А ви просто попалися.

Емілі згадала той день.

— Але тоді, в будинку, коли я була там, я бачила тебе. І ти ще тоді казала, що книга відповідатиме мені. І ти не збрехала…

— Дівчинко, це все було просто грою, і не більше, — холодно відповіла Меггі. — Я не хотіла, щоб підозри хоч на крихту падали на мене.

Вона посміхнулася.

— Але коли ви знайшли наші спільні фотографії, тоді вже настав мій зірковий час.

Артур зробив крок уперед.

— Цікаво… Ти хочеш сказати, що весь цей час спостерігала за нами з потаємної кімнати? І всі кімнати тут збережені? Тоді навіщо ти все це нам розповідаєш?

Меггі подивилася на них із холодною посмішкою.

— Тому що вам тут настане кінець.

Емілі здригнулася.

— У вас немає вибору. Хоч ця сова й повертала вас у часі, кількість повернень була обмежена.

Вона зробила паузу.