Глава 25

Коли Емілі зайшла до своєї кімнати, вона одразу відчула, що щось змінилося, і спочатку дівчина навіть не могла зрозуміти, що саме.

Кімната була тією самою: ліжко, дерев'яна шафа, невеликий столик біля вікна. Але тепер усе здавалося холоднішим і чужішим. Емілі підійшла до шафи й відчинила дверцята, і здивувалась, адже раніше там завжди був чистий одяг. Простий, але зручний, і крамниця ніби сама знала, що їй потрібно, а тепер полиці були порожні.

— Навіть цього більше немає...

Емілі перебрала речі, які залишилися, і нічого нового не було. Вона відкрила маленьку шафку, де раніше могла знайти щось поїсти, і було порожньо, і дівчина повільно зачинила дверцята, і тепер їй доведеться самій думати про їжу. Вона сіла на край ліжка й замислилася, адже це було дуже дивно. Адже Меггі ніколи не змушувала її думати про найпростіші речі. У неї завжди знаходилося щось необхідне — їжа, одяг, тепле місце біля каміна, а тепер усе зникло. Емілі вийшла з кімнати й пройшла головною залою, а там було тихо, аж надто тихо. Вона подивилася на двері, але ніхто не заходив. Не було людей, які приходили по загублені речі. Не було навіть того відчуття, що крамниця чекає на чергового відвідувача.

Емілі повільно підійшла до вікна.

— Відвідувачів більше немає...

Вона згадала, якою була крамниця за часів Меггі. Тоді сюди приходили люди. Хтось шукав стару прикрасу, в хтось — лист, хтось — річ, яку вважав давно втраченою, і кожен із них ішов звідси з надією, а Меггі завжди намагалася допомогти. Навіть коли правила крамниці були жорстокими, вона співчувала людям і намагалася знайти для них найкращий шлях, але тепер усе було інакше. Крамниця більше не працювала для людей. Вона працювала для Діни. І це, здається, змінювало абсолютно все, вона повільно сіла у крісло.

— Отже, справа не лише в самій крамниці...

Вона замислилася. Можливо, Хранитель не просто керував нею. Можливо, від нього залежало, якою саме вона ставала. А Меггі була доброю. Вона допомагала іншим, тому й сама отримувала від крамниці щось добре у відповідь.

Діна ж була зовсім іншою, адже вона думала лише про себе. Про власні цілі, і амбіції. Про те, що вона отримувала від крамниці. І тепер сама крамниця поступово ставала такою, як її нова Хранителька. Емілі відчула неприємний холод.

— То крамниця відображає свого Хранителя...

Ця думка здалася їй страшнішою, ніж усе інше.

Якщо це справді було так, то проблема була не лише в Діні. Поки вона залишалася Хранителькою, крамниця продовжуватиме змінюватися разом із нею. 

Наступного ранку Емілі розбудив голос Діни.

— Емілі! Вийди до мене.

Дівчина швидко одягнулася й вийшла до головної зали, а Діна вже чекала біля столу. Перед нею лежав аркуш паперу.

— Ти підеш у ліс, — сказала вона, навіть не підводячи очей. — І назбираєш усе, що вказано в цьому списку.

Вона простягнула Емілі аркуш, а дівчина взяла його й пробіглася поглядом по написаному. Там були ягоди, трави й кілька рослин, назв яких Емілі навіть не знала.

— Але я...

Вона вже хотіла заперечити, та раптом замовкла. Вона згадала вчорашні слова Діни.

«Або допомагаєш мені, або повертаєшся у свій світ».

Емілі стиснула аркуш у руці. Вона не хотіла повертатися. Тільки не зараз. Не після того, як дізналася правду про Діну, і не після того, як зрозуміла, що крамниця приховує набагато більше, ніж здавалося.

— Добре, — тихо сказала вона.

Діна нарешті подивилася на неї.

— І постарайся не витрачати на це весь день.

Емілі стримала роздратування.

— Я зрозуміла.

Вона розвернулася й попрямувала до дверей. У голові крутилася лише одна думка. Діна не хотіла, щоб Емілі залишалася тут як дослідниця чи майбутня Хранителька. Їй не були потрібні її знання. Не була потрібна її допомога у розгадуванні таємниць. Діні була потрібна прислуга.

Людина, яка мовчки виконуватиме її накази, піде в ліс, і принесе трави, чи збере ягоди, і зробить усе, що їй скажуть, і не ставитиме зайвих запитань.

Емілі вийшла з крамниці й повільно зачинила за собою двері. Перед нею простягався темний ліс.

Вона подивилася ще раз на список. Емілі сховала аркуш у кишеню й рушила стежкою між деревами. Вона не збиралася порушувати умову Діни. Але й покірною служницею ставати не збиралася. Якщо їй доведеться ходити лісом, вона використає цей час із користю.

Емілі рушила знайомою стежкою, що звивалася поміж високих дерев. Вона вже добре пам'ятала цей шлях. Саме ним колись ішла, коли вперше йшла із діною у її будинок.

Тоді все здавалося зовсім інакшим. А тепер навіть шелест листя змушував Емілі насторожуватися. Невдовзі дерева розступилися, і перед нею відкрилася невелика лісова галявина. Емілі присіла біля кущів і почала збирати ягоди зі списку. Одну за одною вона складала їх у кошик, час від часу звіряючись із записами Діни.

— Ці є... ці теж...

Раптом вона зупинилася.

Погляд Емілі ковзнув у бік стежки, що вела далі в ліс. І в голові промайнула думка піти у її будинок. У той самий старий дерев'яний будинок, де вона минулого разу зустріла Діну. І Емілі повільно підвелася.

— А що, як там щось залишилося?

Вона згадала їхню першу зустріч. Зеркало у якому відображалися її страхи, і відповідь яку дала їй Діна, і яка і дозволила їй вийти за межі крамниці у свій світ. Але тепер Емілі розуміла набагато більше. Діна не випадково стала Хранителькою, однозначнт їй щось було потрібно від крамниці, і питання було лише в тому — що саме? Можливо, відповідь хоча б частково, можна було знайти в тому будинку.

Можливо, там залишилися якісь записи, чи щоденник, або старі книги.

Або хоча б якась дрібниця, яка допоможе зрозуміти, навіщо Діна повернулася сюди. Емілі подивилася на кошик.

— Ягоди можуть зачекати.

Вона залишила його біля дерева, а потім рушила стежкою. Дорогу вона пам'ятала. Минулого разу саме нею вона поверталася з будинку, перш ніж знову перейти через портал у свій світ. Тоді вона навіть не здогадувалася, що колись повернеться сюди знову. І точно не думала, що цього разу прийде не просто в гості. Емілі йшла все далі, і через кілька хвилин знайомий силует старого будинку почав проступати між деревами. Вона сповільнила крок, а будинок стояв так само, як і раніше, ті самі дерев'яні стіни, і старі вікна, дах, укритий мохом. Але тепер Емілі дивилася на нього зовсім іншими очима.