Глава 24

Емілі мовчки дивилася на нову Хранительку, а в грудях з'явилося дивне відчуття — суміш розгубленості й жалю. Тепер вона раптом згадала пропозицію Меггі.

«Ти маєш стати новою Хранителькою».

Тоді Емілі відмовилася. Вона так поспішала повернутися додому, до батька, що навіть не подумала, що колись може пошкодувати про свій вибір, але тепер було вже пізно, і час був витрачений, Меггі пішла, а її місце замість неї зайняла інша жінка.

Емілі мимоволі порівняла її з Меггі. Та була теплою, лагідною, часто усміхалася й навіть у найскладніші моменти говорила спокійно. Нова Хранителька здавалася зовсім іншою. Її погляд був холоднішим. Усмішка — майже непомітною. І в її присутності Емілі чомусь почувалася не так вільно, як раніше.

— Якби я тоді залишилася... — тихо промовила вона сама до себе.

Жінка уважно подивилася на неї.

— Ти щось сказала?

— Ні, нічого!

Дівчина ще раз оглянула крамницю  і тепер це місце належало іншій людині, і чомусь від цього їй стало не по собі.

— Я навіть не знаю, як до вас звертатися, — нарешті сказала Емілі.

Жінка трохи підняла брови.

— Хіба це так важливо?

— Мені здається, так.

Між ними на кілька секунд запала тиша.

Потім жінка все ж відповіла:

— Мене звати Діна.

— Діна... — повторила Емілі.

Ім'я залишилося десь у її думках.

Вона ще не знала, ким насправді була ця жінка. В минулий раз коли Діна допомогла Емілі вийти із крамниці, вона здавалася їй дивною, наче вона була відьмою про яку раніше попереджала Меггі. І тепер все ставало на свої місця. Діна скористалася довірою дівчини і зіграла на емоціях щоб повернути її назад до свого світу, і тепер ця дивна жінка, яка схоже була чаклункою зайняла її місце.

І найголовніше — не знала, чому вже тоді від першої ж зустрічі Діна викликала в неї таке дивне відчуття. Наче разом із нею в крамницю прийшло щось лихе. Те чого раніше тут не було, щось темне.

Емілі подивилася на Діну уважніше.

— А Меггі... вона залишила вам щось? Можливо якісь записи? Книгу? Пояснила правила?

Діна ледь усміхнулася.

— Так, вона просила передати тобі цю пусту книгу. Вона мені не потрібна, вона ні до чого не годиться,  всеодно в ній нічого абсолютно немає написаного. А тобі згодиться! 

Емілі взяла книгу. Отже ключ від всіх кімнат Діна залишила собі. І тепер у неї з'явилося ще більше запитань.
Емілі озирнулася на крамницю.
Тепер усе здавалося якимось чужим.
Навіть стіни, які раніше здавалися рідними.
— А де тепер я маю жити? — нарешті запитала вона. — У мене тут була своя кімната...
Діна спокійно подивилася на неї.
— Вона все ще є, Емілі.
Дівчина трохи полегшено видихнула.
— Тоді я можу...
— Але не поспішай радіти, — перебила її Діна.
Її голос став холоднішим.
— Ти можеш залишитися у своїй кімнаті. Але тепер усе буде інакше.
— Що ви маєте на увазі?
Діна зробила крок ближче.
— Якщо хочеш залишатися тут, допомагатимеш мені.
— Допомагати вам?
— Саме так.
Вона схрестила руки на грудях.
— Без зайвих запитань. Без спроб самостійно змінювати правила крамниці. Без втручання в те, що тебе не стосується.
Емілі мовчала.
— А якщо я не погоджуся?
Діна ледь усміхнулася.
— Тоді ти забирешся звідси й повернешся у свій світ.
Емілі відчула, як усередині все стислося.
Повернутися?
Знову залишити крамницю?
Після всього, що вона тут пережила?
Вона подивилася на Діну.
Жінка стояла спокійно, ніби вже знала, яку відповідь отримає.
— У вас завжди такі правила? — тихо запитала Емілі.
— Тепер — так.
І Емілі більш нічого не відповіла.
Адже ще вчора вона думала, що повертається сюди, аби продовжити розгадку, а тепер раптом виявилося, що сама крамниця змінилася. І разом із нею змінилася Хранителька.
Емілі вже розуміла що мабуть не зможе довіряти Діні, так як довіряла Меггі. Ця дінка здавалася їй занадто підозрілою. Але тепер одне вона знала точно:
вона не збиралася так просто залишати це місце.

І тут Діна раптом змінилася.
Ще кілька хвилин тому її голос звучав холодно й владно, але тепер на її обличчі з'явилася майже весела усмішка. Вона навіть тихо засміялася, ніби щось згадала.
Емілі насторожено спостерігала за нею, вони стояли у головній залі крамниці. Це приміщення й досі зберігало свій старовинний вигляд: високі дерев'яні стелі, темні балки, потерті полиці вздовж стін, кілька старих крісел біля каміна. На столах лежали пожовклі книги, маленькі свічки та різноманітні речі, які крамниця зберігала для своїх відвідувачів. А біля стіни стояло велике дзеркало у важкій дерев'яній рамі, Емілі добре пам'ятала його.
Але цього разу щось було інакше, Діна стояла просто поруч із ним, і Емілі випадково поглянула у відображення, і завмерла. У дзеркалі Діна була не тією жінкою, яка стояла перед нею.
Перед Емілі стояла молода, доглянута Хранителька, ау відображенні була стара жінка. Її обличчя було зморшкуватим, блідим і виснаженим. Довге сиве волосся спадало на плечі, а замість сучасного одягу на ній була стара, потерта сукня з темної тканини. Її очі здавалися зовсім іншими, якимось холодними і гострими.
Емілі аж різко здригнулася, вона ще раз подивилася на Діну і вмить зображення змінилося.
У дзеркалі знову стояла Діна — така сама, як і в реальності, молода, охайна, спокійна. Так наче нічого й не сталося. Емілі повільно перевела погляд із дзеркала на жінку. Діна нічого не помітила.
Емілі відчула холод уздовж спини, і тепер вона зрозуміла.
Не знала як, не знала чому, але зрозуміла.
Крамниця щойно показала їй правду. Вона була не просто новою Хранителькою. Перед нею стояла та сама стара відьма. Та, про яку вона чула раніше від Меггі, і була попереджена від Томаса.
Та, чиї прибічники колись приходили сюди.
Емілі міцніше притиснула до грудей книгу, яку їй залишила їй Меггі. Вона не сказала Діні жодного слова, лише ще раз поглянула на дзеркало.
Але там знову відображалася звичайна жінка.
Вона мовчки розвернулася й пішла до своєї кімнати. Двері тихо зачинилися за нею. Емілі сперлася на них спиною й нарешті дозволила собі глибоко вдихнути.
Книга все ще була в її руках.
Вона провела пальцями по старій обкладинці.
І тепер Емілі мала зовсім іншу мету.