Глава 20

— Я хочу знати відповідь. Скажіть, що потрібно зробити. Я готова вас вислухати. Її вже не лякало, що ця незнайомка може бути тією відьмою, про яку говорила Меггі, та попереджав Томас. Її тепер цікавила лише сама розгадка...
— Я дам тобі відповідь, ту, яку ти хочеш почути... Тобі потрібно відпустити всі образи, які тебе тримали у минулому, всі травми, які весь цей час не давали тобі спокою, і відпустити спогади, за які ти весь час так сильно трималася, і хороші, і погані. І лише тоді ти вийдеш звідси.
— А для чого вам потрібно, щоб я пішла?
— У мене є свої таємниці, про які тобі зараз ще не варто знати. А тепер іди і зроби так, як я тобі казала, і ти станеш вільною. Тоді ти зможеш спокійно забрати своє кольє і вийти звідси.
І Емілі пішла, більше не промовивши ні слова, і коли вона вже доходила до дверей, поспіхом то зіткнулася прямо у дверях із молодиком. На вигляд йому було років 20–21, і вони переглянулися. Емілі здивувалася, та більше нічого не запитала. Її зараз більше цікавив сам вихід із крамниці...

Вона вийшла і пішла на стежку, яка вела до крамниці, і коли дійшла до крамниці, то вже мала готову розгадку. І лише тоді вона усвідомила: на цю розгадку їй натякав і Томас, та він не говорив прямим текстом відповідь, і вона тому її не зрозуміла вперше.
Емілі одразу підійшла до Меггі яка саме розмовляла із одним із відвідувачів крамниці, і промовила їй:

— Меггі, ходімо відійдемо на кілька хвилин!
Меггі відійшла від відвідувача у коридор і промовила:

— Я слухаю тебе Емілі!

— Меггі, я вже знаю розгадку, і відповідь яку так довго шукала!
— Ти впевнена?
— Так, я впевнена! Емілі цього разу не розповіла Меггі про те з ким саме зустрілася в лісі по дорозі до крамниці, тому що вона зотіла якомога швидше вийти звідси.
Вони увійшли в одну із невеликих кімнат.
Меггі промовила:

— Емілі, навіть якщо ти  зараз підеш, крамниця всеодно не відпустить тебе так просто, тому що ти мала стати наступною її хранителькою.

— Я це розумію, але саме зараз я не готова ще нею ставати, вибач Меггі. 

І вони стали перед зеркалом, яке відкривалося лише тим хто знав справжню відповідь, без втрати спогадів... І Меггі промовила:

— Я принесу твоє кольє!

І вона віддала його їй в руки. Емілі взяла кольє і промовила:
— Я відпускаю всі страхи минулого, які тримали мене тут. Відпускаю всі спогади про батька і про матір. І всі хороші події, які я згадувала з усмішкою на обличчі, і всі погані, які приносили мені лиш смуток.
Меггі уважно вислухала її, а потім промовила:
— Я дуже рада, що ти зрозуміла розгадку, Емілі! І зробила відповідні дії для того щоби вийти звідси.
Емілі здивовано подивилася на неї.
— Що ви маєте на увазі?

— Тепер ти можеш перейти порталом через дзеркало.
Емілі взяла кольє.
— І я повернуся додому?
— Так. І не втратиш своїх спогадів.
Емілі ще раз подивилася на Меггі, а потім підійшла до дзеркала. Вона зробила крок уперед і, взявши кольє, повернулася у свій світ без втрати всіх своїх спогадів.
Розгадка була знайдена, одна із таємниць відкрита. Емілі не хотіла ставати хранителькою, але крамниця не відпускала так просто своїх потенційних хранителів.
Адже знайти наступного, виявляється, не так просто, і Емілі тоді ще не розуміла, що ця історія лише починається...