Глава 10

На озері панувала скорбота. Сестри трималися купи і не відходили одна від одної ні на метр. Вперше за довгий час вони трималися разом, а не по парах. У такий непростий час вони зрозуміли, що треба забути усі старі образи і недомовки та триматися разом. Сум у них проявлявся по-різному: Кінні без упину плакала. Мейлі досі не могла відійти від того, що батька не стало, а тому часто розмовляла з примарою чоловіка. Лінея занурилася у свої спогади і думки, пов'язані з ним і майже не бачила того, що відбувається навколо. Але в якому б стані вони б не були, усі інші сестри завжди були поруч. Кожної ночі вони заводили сумну пісню і співали до настання світанку, але нікого не зазивали і не вбивали. Усе, чого їм хотілося-ушанувати пам'ять батька.

  Одного ранку на озері з'явився Сергій.  Він сидів на березі і не знав, як і де знайти Лінею, а тому вичікував, роздумуючи, що потрібно зробити. Він довгий час вірив бабусі, яка казала, що русалка повернулася до родини. Тоді юнак став чекати на дівчину у вишневому саду, очікуючи, що вона неодмінно прийде і сама все розповість, але дні минали, а русалка так і не з'являлася. І от він наважився прийти до неї на озеро, але думав, як на нього відреагує її батько, бо ще не знав, що грізного чоловіка вже й нема на світі.

—Лінеє!Це я, Сергій!-почав горлати в усе горло він, ходячи туди-сюди по берегу.

  У відповідь ані звуку.

—Агов!Лінеє, я знаю, що ти тут! Будь-ласка, давай поговоримо,-знову гукнув він і замовк, чекаючи відповідь.

  І знову він нічого не почув.

—Лінеє, чому ти не приходиш? Хіба я не маю знати, у чому причини твоєї поведінки?

  Зовсім зневірився. Через хвилину повітря наповнив надприродний звук:дуже низька нота, сповнена відлуння і відтворена нелюдським голосом. Юнак зупинився і пильно вгледівся у простори озера, фокусуючи погляд на щільній зеленій завісі, і раптом, дивлячись на яскраві відтінки зеленого, згадав очі Лінеї і прийшов до тями, ніби цей раптовий спогад розсіяв чари навколо нього. Однак спогад вислизнув так само раптово, як і з'явився. Низька нота, відлуння якої все ще витало в повітрі незримою пристусністю, повторилася знову, а ще через хвилину переріс у гучний спів, як йому здалося, багатьох створінь, який зливався у одну потужну мелодію, закликаючи до себе. Він не міг розібрати слів, мозок не сприймав жодного слова, вуха вловлювали самі лише звуки, які він раніше ніколи не чув і не знав. Незвичайна мелодія поманила його за собою, у саме серце озера. Захоплений незвіданими чарами, він як був у одежі, почав заходити у воду. Сергій ніби бачив якусь срібну нитку, за якою слідував, незважаючи ні на що. Вода мляво обволікувала його, не чинивши опору, але й не допомогаючи. Він забрівав усе далі й далі, аж поки не почав плисти, машинально гребучи руками і витягуючи шию так, щоб ніс і губи трималися над водою, а не під нею. Тоді він побачив русалок, які співали. Їх очі були затуманеними, ніби вони не усвідомлювали, що роблять. А коли він опинився у їх полі зору, вони ніби й не помічали його перед собою і продовжували співати, закінчуючи пісню на низькій, протяжній і сповненій скорботи та душевного болю ноті.

—Гей! Що ви робите?-раптово порушив тишу дівочий голос, який Сергій міг би впізнати будь-де. Із-за найближчого виступу вигулькнула Лінея і втупилася очима прямісінько в Сергія.

—Сергію?-тремтливим голосом прошепотіла вона у тій же тиші, яка мимоволі ставала напруженою,-Навіщо ти прийшов сюди?

  Юнак лише подивився на неї пильним поглядом , намагаючись струснути із себе решту русалчиних чарів.

—Відповіді,-хрипко відповів він,зиркаючи на неї з-під хмурих брів,-Ти пішла і навіть нічого не пояснила мені.

—Нехай твоя бабця усе пояснить,-їдко мовила вона.

—Вона усе тільки заплутала. Що, в біса, відбувається?-вигукнув він, не стримуючи своїх емоцій,-Ти повернулася до родини і помирилася? То чому тоді ти ні разу не прийшла у садок, за увесь той час, що я чекав на тебе?

  Він ображено насупився. Її зелені очі ще більше замерехтіли, змінюючись емоціями. Двоє сестер безмовно спостерігали за ними.

—Я не можу спокійно дивитися в очі того, чий батько вбив мою матір,-відрубала вона, одразу жалкуючи про свої слова.

  Наступила пронизлива тиша. Сестри були шоковані тим фактом, який щойно почули.

—Що ти таке кажеш? Мій батько не міг так учинити.

—Він це зробив, а значить ще й як міг.

  Сергій обдумував усі слова Лінеї і не міг зрозуміти мотивів батька. Йому було боляче чути таку правду і визнавати, що його люблячий батько-був негідником і призвів до неминучої смерті матері його коханої дівчини.

—Хай би як там не було, я-не він.-спромігся відповісти Сергій.

—Я хочу його вбити,-зловісно мовила Кінні. Сергій відсахнувся, як тільки побачив загрозливий вид її видовжених іклів.

—Я підтримую,-погодилася Нола. Мейлі, яка стояла осторонь, теж кивнула. Її очі були залиті сльозами.

—Ми ніколи нікого не будемо вбивати. Батько цього не хотів би.

—Але ми хочемо помститися,-люто мовила Нола, стискаючи руку Кінні.

—Це нічого не змінить.-заперечила Лінея і відійшла до Сергія, хапаючись за його руку. Вона не переставала його кохати, навіть попри усю правду, але поки що вона не знала, як їй впоратись і як їй прийняти це. Вона не могла дозволити сестрам забрати життя у будь-кого.

—І ти його захищаєш?-люто зблиснула очима Кінні.

—Мейлі, ти ж не хочеш убивати, правда ж?

—Я лише хочу не відчувати болю,-надломленим голосом відповіла вона Лінеї.

  Лінея схопила Сергія за руку і рішуче потягнула у воду, щосили працюючи хвостом, набираючи швидкість і стараючись якомога швидше дістатися до суші. Він нічого не промовив, лише міцніше тримався за її прохолодну долоню. Сестри кинулися за ними, намагаючись вхопити хлопця за ногу. Лінея щосили витягла його на берег. Він одразу ж відповз назад, подалі від берегової лінії та сестер.

—Сергію, тобі треба негайно піти,-вмовляла вона його.