Глава 9

 Протягом наступних днів, проведених у помешканні, Лінея почувалася набагато краще. Євдокія Прокопівна навчала її поратися по господарству у першій половині дня, а в другій давала уроки вишивки і вже зовсім скоро русалка змогла вишити цілий візерунок на комірі та манжетах сорочки. Рано вранці Сергій йшов на річку рибалити, повертався тільки ввечері. Тоді вони втрьох сідали їсти та ділилися новинами або просто розмовляли, після чого пили вечірній чай і розходилися по кімнатах відпочивати. Бабуся засинала рано, тому Лінея не боялася, що вона може застати хлопця у її кімнаті. Часто вони засинали в обіймах одне одного, а інколи довго-довго розмовляли, дивлячись на всіяне зірками небо.

 Того ранку все починалося, як і зазвичай. Євдокія Прокопівна задумала зробити прибирання, а русалка робила більшу частину складної роботи, щоб старенька не перенавантажувалася. Натомість бабця робила справи легше: витирала підвіконня, поливала і пересаджувала квіти, забавляючи Лінею історіями часів своєї молодості. Тоді вона послала дівчину прибирати нагорі, у кімнатах. Вона почала з кімнати бабці, а саме з пилу на поверхнях і склі, а потім перейшла до шафи. На поличках стояли різні шляпки, старі, пропахлі цвіллю речі, які потрібно було викидати. Русалка не хотіла влазити в особисті речі бабусі, і вона насправді не знала, чи таємною була коробка, яку вона знайшла.

 Всередині коробки вона виявила  старі чорно-білі фотографії та сірий потріпаний альбом. Зацікавившись, вона вмостилася на підлозі, підібгавши під себе ноги і розгорнула альбом, здіймаючи хмарки пилу. З пожовклих сторінок визирала молода версія бабусі Сергія. Дівчина захоплено почала розглядати кожну фотокартку на сторінках, дбайливо перегортаючи їх і милуючись красою цієї жінки. На кожній фотокартці вона всміхалася, показуючи рівні рядочки зубів, випромінюючи щастя та впевненість.

 Раптом її погляд зачепився за щось блискуче на самому дні коробки. Вона відсунула вбік обгортки від цукерок і заклякла на місці. На дні лежав сумнозвісний золотий гребінець, прикрашений мушлями і перлами. Тремтячими руками дівчина дістала прикрасу своєї матері, їй здавалося, що увесь гребінець заплямований яскраво-червоною, іще теплою, кров'ю її матусі.

—Ти що це там шукаєш?-добродушно мовила Євдокія Прокопівна, яка піднялася услід за нею, хвилюючись через те, що вона була довго відсутня.

—Звідки у вас це?-тихим голосом запитала шокована дівчина і поглянула на неї.

—А,ти про це,-зневажливо махнула рукою,-Подарували колись.

  Від її зневажливого тону Лінеї захотілося кричати. Як вона може так казати, коли на цьому гребінцеві ще кров не стерлася?

—Хто?

—Батько Сергія. Дівчинко, що відбувається?-запитала стара, коли побачила, як швидко і нервово задихала дівчина, при цьому стискаючи гребінець у руці.

—Ви знаєте, у кого він її відібрав і що зробив?-смертельним тоном промовила Лінея.

  Бабуся вмить посерйознішала.

—Звідки ти можеш знати?

—Кажіть.

—Ти знаєш про існування русалок?

—Кажіть,-наполягала Лінея.

—Я присягаюся, мій син ніколи не хотів вбивати ту русалку! Ми про них ніколи й не знали, поки він не пішов на те кляте озеро. Йому не вірив ніхто, тому він зажадав узяти докази. Так вийшло випадково, я клянусь, він не хотів заподіяти їй шкоди,-пробелькотіла бабця, хапаючись за трюмо, щоб встояти.

—Він відібрав у мене матір. Він перетворив наше життя на пекло! Він, це все він!-закричала русалка, складаючи у голові увесь пазл.

—Тільки не чіпай Сергія, він ні в чому не винний,ти ж знаєш,-жалісливим тоном мовила бабця до неї.

—Може я й не робитиму я йому шкоди,-стрепенулася дівчина,-Але я не зможу дивитися в його очі і розуміти, що він -нащадок чоловіка, який зруйнував моє життя.

 Євдокія ніби й не чула її.

—Я тебе попереджаю:якщо ти щось зробиш йому-ти пошкодуєш про це. Обіцяй, що не завдаси моєму онукові шкоди!

—Нічого вам обіцяти я не буду. Особливо коли в такому стані. Сидіть і оберігайте його і далі!

—Погань така!-скрикнула Євдокія Прокопівна і вдарила її по щоці,-Русалка слизька, а тим паче така, як ти-не пара моєму онучку!

  Лінея на пряму образу ніяк не відповіла. Вона лише сильніше стиснула родинну реліквію і кулею вилетіла щ кімнати, стрімко збігаючи по східцях униз. Миттю вибігла надвір, навіть не захопивши тих речей, що їх для неї пошила бабуся Сергія з ніжної тканини, яка їй так подобалася.

  У її грудній клітці пекло від однієї згадки про те, що сталося. У животі кільцями осідало неприємне відчуття. Бабуся її не зупиняла, тому дівчина без перешкод пішла. У руці вона стискала гребінець і не помічала, наскільки сильно його стискає. Так і дійшла до лісу.

  Сильні емоції гніву потрохи витіснилися переживаннями на рахунок її повернення додому. Лінея боялася, що її виженуть і ніхто, окрім Мейлі, не буде радий її бачити. Вона заспокоювала себе, але в пам'яті усе ще спливали слова батька і тоді страх брав гору.

  Русалка вийшла на галявину і побачила попереду сестру. Мейлі розмазувала по щоках сльози і йшла повністю оголеною, криво ступаючи і ледве переставляючи ноги.

—Мейлі!-гукнула до неї здивована Лінея і швидко подолала відстань між ними,-Чому ти плачеш?

—Лінеє, сестро, у нас сталася біда,-безсило прошепотіла Мейлі, тримаючись за неї.

   Дівчина похолола від раптової здогадки.

—Він терміново послав мене за тобою. Наш батько помирає.

—Але..як?-розгублено пробелькотіла Лінея. Мейлі ще дужче пригорнула її до себе.

—Треба поспішати,-нарешті вона змусила себе зібратися.

  До озера вони бігли щодуху, а потім обоє без слів шубовснули у воду, щосили працюючи хвостами і допливои до місця, де вони зазвичай збиралися.

  Коли вона побачила лежачого на гладкому валуні батька, серце Лінеї немов зупинилося. По обидва боки від нього стояли на колінах Кінні й Нола.

—Тату!-відчайдушно заверещала Лінея і чимдуж помчалася до нього, припадаючи до його грудей, що важко здіймалися.