Глава 8

—Ну ось ми і вдома,-каже Сергій, крокуючи до охайного вибіленого будинку, оточеного барвистими квітами та деревами. На ганку, біля маленького присадкуватого столу поралася літня жіночка у хустці і домашньому зручному платті. Зачувши гавкіт, яким зайшовся зраділий приходу господаря пес, вона підняла голову і стала чекати, доки онук із незнайомою дівчиною не підійдуть поближче.

—Доброго ранку, пані,-чемно привіталася Лінея.

—Доброго,-розгубилася жінка,-Сергію, це ти свою дівчину знайомитися привів? Ну то чого стоїте, проходьте! Ну, Сергійку, хто ж так робить? Хоч би попередив, чи що?

—Бабусю, ти не хвилюйся, все ж добре. Це й справді моя дівчина, знайомтеся, її звуть Лінеєю, а мою бабусю звати Євдокія Прокопівна.

—Отже, Лінея,-всміхнулася бабуся,-Ну-ну, проходьте, певно голодні? Зараз вас нагодую.

  Усі троє зайшли до передпокою. У будинку було чисто, вишиті рушники прикрашали ледь не кожну поверхню, к рамках красувалося безліч чорно-білих фотографій. На столику біля дивану стояла незакінчена вишивка на комірі білосніжної сорочки. Лінея зачудовано розглядала розпочатий візерунок на тканині.

—Подобається?-донісся до неї голос Євдокії Прокопівни.

—Так!-захоплено вигукнула,-Дуже гарно і незвичайно.

—Тю!-здивувалася жінка,- Та таких вишивок на сорочці сила-силенна. Он у нашому селі тільки в такі на свята і вбираються.

  Сергій обійняв дівчину за плечі, нагадуючи, що він поряд.

—Вона живе далеченько, бабусю,-пояснив.

—І де це?

—У лісі,-несподівано відповіла Лінея правдою. Ця жінка їй дуже симпатизувала і вона відчувала, що брехати краще не треба: бабця одразу її розкусить.

—То ти донька лісника, певно! Дивно, але ж в нього начебто немає доньок. Ну, то таке,-швидко стрепенулася вона,-Ходи зі мною, дівчинко, будеш помагати. Сергійку, а ти полагодь засув на двері до курника, бо і звір який може залізти.

  Сергій узяв інструменти і підморгнув Лінеї, перш ніж вийти на подвір'я і залишити її один на один із бабусею. Жінка одразу затягла її на кухню і доручила чистити картоплю. Лінея незграбно намагалася її очистити, відрізаючи по пів картоплі, але аж ніяк не саму шкірку. Ніж постійно вислизав у неї з рук і врешті-решт боротьба між нею і картоплею завершилася тим, що ніж залишив на її шкірі широку відмітину, з якої миттєво почала сочитися кров. Дівчина стояла і витріщалася на свою руку, кров з якої крапала прямісінько на стіл.

— Господи! Як же ти так необережно?-сплеснула руками бабуся і швидко промила дівчині долоню, одразу перемотуючи поріз бинтом і безкінечно ойкаючи.

—Болить,-скривилася Лінея.

—А ти як думала? І умудрилась такий великий поріз зробити!

  Євдокія Прокопівна перевела погляд на неохайно очищену картоплину, вуста її розтулилися, а старе жовтувате обличчя набуло виразу здивування.

—Хто так навчив тебе картоплю чистити?

—Ніхто не вчив,-похмуро відповіла дівчина і заходилася з надмірною цікавістю вивчати бинт, намотаний на її долоню.

  Жінка пильно подивилася на неї, але нічого не запитала. Лінея зітхнула з полегшенням і почала спостерігати за тим, як старенька чистить плоди.

—Впораєшся з салатом?

—Так.

—Огірки, капусту і зелень знайдеш в корзинці під столом.

  Із салатом дівчина впоралася.

  Невдовзі вони втрьох сиділи за невеличким дерев'яним столом і наминали за обидві щоки. Русалка вперше в житті куштувала картоплю, адже до цього вона їла лише одні водорості.

—Бабусю, я хотів тобі дещо сказати,-почав Сергій, відкладаючи вилку вбік.

—Смачно, правда?-весело відгукнулася жінка.

—Так, але я не про це. Бабусю, можна, Лінея у нас поживе деякий час?

—А що сталося?-здивувалася Євдокія Прокопівна і ледь не вдавилася салатом: хлопець поплескав її по спині і простягнув склянку з водою.

—Розумієте, Євдокіє Прокопівно, я пішла з дому,-подала голос принишкла дівчина.

—То чому не можеш повернутися?Діти повинні бути поряд з батьками, а не перебувати бозна-де.

—Мене ніхто не чекає. Зрозумійте мене, будь ласка, я не можу туди повернутися,-тихо мовила вона і опустила очі додолу.

—Та що тоді коїться, що дитина в рідну домівку не може повернутися!

—Бабусю, це дуже серйозно. Будь ласка, дозволь Лінеї залишитись у нас хоча б на трошки, поки ситуація не проясниться,-благально подивився на стареньку Сергій.

  Декілька хвилин жінка обдумувала все. А потім махнула рукою і погодилася:

—Тільки за умови, що ти хоча б спробуєш помиритися з родиною,-суворо наголосила на цьому.

  Лінея на радощах обійняла стару, а та заспокійливо і ніжно, майже по-материнськи погладила її по маківці.

—Дякую вам, Євдокіє Прокопівно! Ви не думайте, я на шиї сидіти не збираюся, я буду допомагати вам в усьому, що ви тільки попросите.

—От тільки давай без картоплі, га?-відповіла вона і жінка з дівчиною розсміялися. Сергій не розумів, чого вони сміються і лише переводив погляд з бабусі на дівчину і навпаки.

  Після ситного прийому їжі бабуся показала Лінеї її кімнату. Дівчина захоплено розглядала і мацала усі меблі, що складали інтер'єр для маленької кімнати. Під вікном стояло невеличке ліжко, на якому пірамідою височіло декілька м'яких подушок, поряд було трюмо із дзеркалом, а в його нижній шухляді русалка знайшла простий дерев'яний гребінець, різні заколки і стрічки, а також згорток легкої тканини ніжного кольору. Навпроти височіла шафа, у якій були складені жіночі речі. Євдокія Прокопівна пояснила, що саме в ній вона зберігає речі матері Сергія і люб'язно дозволила одягати їх. Мешкати в одній кімнаті, а тим паче ночувати з Сергієм вона суворо заборонила.

  З настанням темряви Сергій нишком пробрався до Лінеї в кімнату.

—А як же заборона бабусі?-нагадала вона йому і побачила в його очах лукавий вогник.

—Вона вже спить і не знатиме, не турбуйся про це,-поспішив заспокоїти її юнак і вони удвох вмостилися на тісному односпальному ліжку.

—Що це в тебе з рукою сталося?-стурбовано запитав він, розглядаючи бинт на її долоні.