Глава 7

   Сергій прийшов на галявину тільки з настанням ранку. Зазвичай Лінея приходила пізніше всього, тож він дуже здивувався, коли побачив дівчину під деревом, яка забулася сном і дрімала в незручній позі, притулившись спиною до стовбура.

  Він поторсав її за плече і вона одразу розплющила червоні від нескінченних сліз очі і втупилася затуманеним поглядом у Сергія, часто кліпаючи.

—Я рада, що ти тут,-здавленим голосом видушила вона з себе, зовсім не виглядаючи радісною, а радше змарнілою.

—Що сталося? Чому ти спала тут?-хлопець дістав із робочої сумки воду і побризкав їй на обличчя, щоб вона остаточно прокинулася.

—Я з озера пішла. Не знала, куди й піти, тому прийшла сюди,-тихо прошепотіла,-Я не хочу вбивати людей,-зізналася вона і знову зайшлася в риданнях. Сергій не відсахнувся, почувши це, і списав її слова на незрозумілу емоційність і тривожність. Невже вона мусить убивати людей? Та ні, це дурня якась. Чого б це вона має вбивати, з якої причини? Навіщо їй це?

 Вголос він нічого не сказав, тільки міцно пригорнув дівчину до себе. Так нічого і не запитуючи, він просто сидів і обіймав її, заспокойливо погладжуючи по волоссю і відмічаючи його м'якість на дотик. Юнак давав їй час виплакатися. І дійсно, через двадцять хвилин придушених і судорожних схлипів вона більш-менш заспокоїлася.

—Отже, що між тобою і твоєю родиною сталося, чого ти з дому пішла?-врешті-решт запитав він, не випускаючи її з обіймів.

—Тобі буде складно зрозуміти, звісно, якщо ти взагалі хоч якось це зрозумієш,-приречено зітхнула вона.

—Говори.

—Впевнений?-із сумнівом запитала.

—Ну я ж якось зрозумів той факт, що ти-русалка, про яких я хіба-що читав казочки.

—Добре,-вкотре зітхнула, намагаючись підібрати вдалі слова,-Мою маму вбила людина, батько з тих часів зовсім оскаженів. Він змушує мене і сестер зазивати тих людей, які підходять близько до озера, а потім ми повинні лоскотати їх, поки вони не помруть. Жорстоко, але така вже правда. Я не можу більше так жити.

  Шок відбився на обличчі хлопця. Так вона не верзла дурниці? Він зміг прийняти те, що вона русалка, але хтозна, чи зможе він прийняти те, що коїть її родина? Сергій був вкрай спантеличеним, очі розширилися від подиву, а з вуст не злетіло й слова. Дівчина злякано примружила очі і схопила його за руку у відчаї, на її зелених очах знову забриніли сльози, погрожуючи знову перерости в ридання. 

Сергій ретельно і гарячково міркував, обдумуючи її слова. Він дедалі сильніше хмурився, а Лінея боялася хоч би що сказати. Через деякий час обличчя юнака просвітлішало.

—Це важко усвідомити, і, я не буду казати і вказувати, що тобі із цим робити, але це треба якось зупинити. 

—Розмови на нього не подіяли. Я навіть не знаю, що з цим можна зробити, сподіваюсь, що він опам'ятається і зупиниться якомога скоріше.

—Подумай, що могло б на нього вплинути, ти ж його краще знаєш, треба щось таке, що перекриє його жагу помсти. І, Лінеє, я подумав і думаю, що ти зможеш пожити у мене. Щоправда, я живу з бабусею,-квапливо додав він, густо червоніючи.

—Сергію, ти найкращий!-вигукнула русалка і повисла на ньому, щосили обіймаючи і відчуваючи безмірну вдячність цій людині,-Дякую тобі велике за твою підтримку та допомогу.

   Сергій всміхнувся і пригорнув її до себе, радий, що хоч трошки зміг їй допомогти і відволікти від сумних думок.

   Вперше за день Лінея зітхнула з полегшенням. Її усе ще гризло сумління за свій вчинок, та це було скоріше відчуття провини перед батьком, тому що вона не могла відмовитися від своїх поглядів, що його плани помсти це несправедливо і по-дурному. Вона любила батька, але не мусила розділяти його погляди. Дівчина мала вибір і вона обрала відмовитися від такого руйнівного способу життя.

  Лінея йшла за Сергієм і на душі у неї потроху розвиднювалося, начеб-то сонечко визирнуло із-за густої завіси туману, і цим сонечком став саме він.

  Вона була впевнена, що разом вони зможуть пройти через усі негаразди і зупинити її батька.