Глава 6

—Що?-перепитав шокований юнак,-Русалок не існує!

  Лінея співчутливо подивилася на нього.

—Ще й як існують,-заперечила вона і продемонструвала свій лискучий хвіст.

  Сергій зачудовано протягнув руку і торкнувся її хвоста, що нагадував риб'ячий. Він іще раз нагадав собі, що перед ним дійсно русалка. Луска була прохолодною і трішки слизькою на дотик, а на місцях, де він торкався її-світився.

—Невже це правда?-насилу прошепотів він. Дівчина кивнула.

—Тепер ти не хочеш бути зі мною?-нервово запитала.

—Тільки через те, що, як виявилося, ти русалка? Ну, я дуже здивований і мені досі бракує сил повірити в це, але я не хочу від тебе відмовлятись, принаймні зараз, коли я в шокованому стані. Як я можу перекреслити всі наші почуття?-щиро здивувався він її питанню. Він був усе ще не в змозі відійти від того, що його дівчина—русалка. Хлопець провів долонею по її усе ще мокрій від сліз щоці, стираючи їх залишки і ласкаво всміхаючись.

—Чесно, я в шоці,-зізнався він,-Мені знадобиться час, щоб осягнути те, що відбулося.

  Разом вони почали виходити із річки, міцно тримаючись за руки. Біля берега він допоміг русалці дістатися суші, де вона вмить знову перетворилася на людину, залишаючись зовсім оголеною. Сергій тактично відвернувся, простягаючи її сорочку, яку вона скинула перед купанням.

  Так само не говорячи нічого одне одному, пара, тримаючись за руки, попрямували вглиб лісу. За декілька десятків метрів вони синхронно зупинилися.

—Дякую тобі. Я боялася, що ти через це втечеш від мене,-втомлено усміхнулася щаслива дівчина. Її зелені очі світилися непідробним щастям та радістю.

—Як бачиш, досі не втік,-весело відповів юнак, намагаючись прийти до тями після її зізнання,-На наступній зустрічі розкажеш мені детальніше про свої русалячі особливості. Я чекатиму.

—Бувай, Сергію!

  Дівчина зникла за пишними квітучими деревами, а Сергій намагався переконати себе в тому, що йому це не наснилося. Було складно прийняти той факт, що міфічні істоти існують, особливо коли йому в дитинстві казали і переконували, що їх не існує. Однак він готовий був прийняти Лінею такою, якою вона є.

***

  На озері її чекала Мейлі. Вони розчісували одна одній довге волосся і розмовляли. Коли сонце повністю зайшло за обрій, інші сестри приєдналися до них, викликаючи роздратування і злість. Лінея була щаслива через те, що змогла зізнатися Сергію. Незабаром і з глибинних вод виринув батько русалок.

—Сьогодні мусимо принести жертву в честь вашої матері. Її нема поруч з нами уже багато років, але вона завжди присутня в наших серцях,-почав він серйозно, а очі застелилися чорною пеленою небаченої жорстокості,-І всі ви знаєте, хто її у нас забрав. Сьогодні ми маємо закликати іще більше людей, ніж досі, у знак поваги до неї.

  Сестри втирали сльози, одна Лінея залишилася стояти непорушно, готуючись до "боротьби".

—Хіба вони недостатньо поплатилися за те, що зробили?-набралася духу і запитала.

  Батько здивовано поглянув на доньку. Він намагався опанувати свій подив і відповісти спокійно.

—Недостатньо, Лінеє. Ти зовсім нічого не розумієш. Усі люди жорстокі, винятків нема,-терпляче пояснив їй, наче пояснював очевидні речі малій дитині.

—Скільки потрібно, щоб повністю задовільнити твою жагу помсти?

—Поки весь рід людський не зникне з обличчя землі,-чесно відповів чоловік, проколюючи її жорстоким поглядом.

  Сестри притихли і мовчки споглядали за сценою, що розгорталася перед ними та зовсім не втручалися у небезпечну розмову.

—Це несправедливо!-вигукнула русалка,-Чому вони розплачуються за помилку свого предка? Невже ти змусиш їх усіх вмерти жахливою смертю тільки через те, що сталося багато років тому?

  Дівчата позаду шоковано зойкали і відсахнулися від сестри, немов від пекучого вогню.

—Що ти сказала?-загрозливо прошепотів батько, що аж побагровів від ледь стримуваної люті.

—Ми не можемо так більше жити, тату. Невже ти не бачиш, що перетворився лише на жалку тінь себе колишнього? Згадай, яким ти був, коли ми проводили час усі разом, згадай, яким ти був романтиком і як мама складала..

—Її більше нема!-заревів від болю батько,-А все завдяки тим нелюдам! Невже ти не розумієш:вони не варті жити, вони і тільки вони відібрали в тебе, у мене, у твоїх сестер та найбільше у матері повноцінне життя. Ти що, будеш дякувати їм за це?

—Не всі люди такі, як їх предок,-емоційно випалила вона, не в змозі зупинитися.

—А ти значить дуже знаєшся на тому, які вони?-злісно прищурив свої прозорі очі він.

  Лінея не злякалася такого прямого запитання в її адресу і гордовито підняла підборіддя. 

—У мене було можливість дізнатися, якими люди є насправді. Вони зовсім не ті монстри, якими ти нас залякував.

—Та як ти смієш?!-задихнувся від гніву він і схопився руками за голову, де вже починала проглядати сивина. Здавалося, що він лише за одну розмову постарів на років десять,-І кого я виховав на свою голову,-в розпачі промовив.

   Дівчина завмерла, дивлячись на нього широко розплющеними очима. Ніколи не думала, що він буде не радий мати таку доньку, як вона. Її глибоко образили ці слова батька, від чого сльози одразу підкралися іще ближче і стали солоним комом у горлі.

—Лінеє, досить,-різко промовила Мейлі, коли побачила, що вона збирається сказати іще щось. Всі троє обступили батька і намагалися заспокоїти його.

—Я не хочу більше калічити себе, тату. Пробач.-безсило прошепотіла Лінея і почала відступати до берега. Ніхто нічого й не сказав. 

  Вона почувалася винною, але цілком розуміла, що якщо залишиться-все буде так, як і було, тому вона незграбно вилізла з води і одягла одру із своїх сорочок, скидаючи всі свої речі на одну з розстелених речей і зав'язала їх в тлумак, який понесла за собою.

  Серце охоплювали тужливі кільця щему, перед очима все розпливалося і перетворювалося на нечіткі кольорові плями. Русалка вперто продовжувала йти і боролася з бажанням податися назад на озеро та вибачитись, міцно обійняти батька і сказати, що любить його. Вона запевняла себе, що все буде добре. Але дівчина зовсім не уявляла, що саме буде далі.