Глава 5

—Що ти маєш на увазі?-спохмурнів Сергій.

  Вона, не промовляючи ані слова, легенько відштовхнула його і підвелася, підіймаючи юнака за собою. Лінея прямувала до річки, що знаходилася неподалік. Вона вирішила бути повністю чесною із ним, адже він не заслуговував на те, щоб слухати брехню від дівчини, яка відповідає взаємністю. Сергій намагався розпитати її про те, що відбувається, але дівчина вперто і рішуче тягнула його вперед, ігноруючи усі запитання. Дівчина знала, що в цей час на річці немає ані рибаків, ані відпочиваючих, тож йшла напрочуд впевнено.

  Коли вони дісталися до берега, вона, так і не кажучи ані слова, розвернулася до нього спиною і почала знімати із себе сорочку. Хлопець здивовано дивився на її струнке, бліде, майже оголене тіло і боявся ступити й крок до неї.

—Лінеє, що відбувається? Чому ти роздягаєшся? Ти хочеш плавати?Але ж вода ще холодна!-з панікою вигукнув він.

  Дівчина забрела у воду, востаннє обернувшись і пірнула глибоко під воду. Сергій теж зірвався з місця і почав заходити у воду вслід за нею, орієнтуючись лише на вінок, який плавав на тому місці, де дівчина повністю занурилася у воду.

—Лінеє! Повернися,-гукнув він знову і в розгубленості схопив вінок, аж раптом вона з'явилася прямо перед ним. Юнак не одразу помітив зміни у її зовнішності, все ще нажаханий тим, що ледь не втратив її.

—Я не знаю, як тобі пояснити, але..-затнулася вона, жалкуючи, що взагалі надумала зізнатись. А якщо він її прожене геть і більше ніколи не захоче бачитися з нею? Егоїстичне бажання відступити роз'їдало зсередини.

—Що ти кажеш? Пішли на сушу, тобі потрібно висохнути і якось зігрітися,-хлопець поклав руки на її плечі і тільки тоді почав помічати зміни в її зовнішності. Видовжені вуха, луска ніжно блакитного кольору, що обхопила її повні груди та незвичайне мерехтіння в очах, яке завжди привертало його увагу до себе.

—Я хочу бути з тобою відвертою. Ти ж не покинеш мене через це, правда ж?-з надією мовила вона.

—Через що?-спантеличено відповів юнак, роздивляючись луску, що проступала на її прохолодній шкірі.

 По її щоках покотилися сльози. Вперше вона боялась показати свою сутність, боялася бути відкинутою коханим. Сергій мав розгублений вигляд і не розумів, що відбувається.

   Вона має показати йому те, ким вона є, незважаючи ні на що.

Лінея повернулася і попливла з надприродною швидкістю, підіймаючи хвоста і змахуючи ним так, що бризки летіли у всі сторони. Вона знову підпливла до хлопця, що так і стояв, не рухаючись, по пояс у воді. Дівчина заглядала йому в очі і не могла нічого прочитати в них, Сергій наче перетворився на живу статую. Вона провела руками по його грудній клітині, прикладаючи руку до серця, що несамовито билося об ребра від близькості дівчини та від шоку. Ні, він не боявся її:щось не дозволяло йому боятися її, начебто він знав, що вона не в силах заподіяти йому шкоди.

— Я кохаю тебе, Сергію,-прошепотіла Лінея, не відіймаючи руки від його серця,-Я русалка.