Глава 4

  Сергій чекав на Лінею перед лісом і розглядав навколишні краєвиди. Безшумно з'явилася та, на яку він чекав і хлопець одразу впився жадібним поглядом у її яскраві мерехтливі зелені очі. Вона полонила його собою, затягуючи його до глибинного колодязю свого погляду; була вбрана в одну зі своїх улюблених суконь-сорочок з кроваво-червоною вишивкою, волосся прикрашав вінок із квітів, який щільно охоплював її голову, покриту темними косами і виглядаючи так немов вона була самою Лісовою королевою. Білі і фіолетові, сплетені докупи-ідеально пасували їй і юнак мимоволі затамував подих, поки вона йшла до нього. Прекрасна діва ступала обережно, тихо, отримуючи задоволення від м'якості лужка під її босими ступнями. Сергія завжди дивували і водночас зачаровували її звички: сорочки в якості суконь, вінки-прикраси з рослин, лози та квіток, а також босі ноги.

  Лінея підійшла впритул до нього і п'янкий лісовий аромат разом із свіжістю окутали його щільною завісою спокусливого аромату. Вона доторкнулася прохолодними пальцями його щоки, дивлячись йому у вічі і не кажучи ані слова.

—Ти завжди боса, мені цікаво чому,-простодушно мовив хлопець який ніби ожив після її холодного дотику.

  Дівчина опустила погляд донизу, ніби не зрозуміла, про що він, порухала пальцями ніг, зариваючи їх ще далі в приємний зелений килим.

—Так я відчуваю, що жива і що світ довкола мене теж живий,-просто відповіла вона,-Спробуй. Ось побачиш, тобі сподобається.

  Хлопець поглянув їй в очі, знову тонучи в їх глибині.

—Це так дивно і незвично,-нерішуче мовив.

—Зовсім ні,-спокійно заперечила вона,-Дивно не відчувати життя.

 У душі хлопця щось сколихнулося. Коли він зняв взуття, Лінеї поруч не виявилося. Сергій розгубився, адже хвилину назад бачив її бліду й усміхнену.

—Сергію!-почув він її вигук і побачив, як вона виходить із-за куща і несе іще один зелений вінок,-Це я зробила для тебе.

  Дівчина встала навшпиньки і урочисто увінчала його. Юнак схопив її за руку і потягнув ближче до себе, в теплі обійми.

  Зелений килим з трави приємно лоскотав босі ноги, прохолода освіжала, а пристусність дівчини, на яку він дивився з ніжністю, додавала йому сил і рішучості.

  Лінея відступила від нього і почала бігти в інший бік. Сергій, довго не думаючи, погнав за нею. Він майже наздоганяв її і врешті схопив біглянку за руку і потягнув за собою, шалено перебираючи ногами. Разом вони пробігли квітуче і запашне поле, дівчина зупинилася і впала на м'яку траву, яка з готовністю схопила її у свої володіння. Вони лежали поряд, дивилися на небо і грілися теплом одне одного, вдихаючи п'янкий і пахучий аромат поля навкруги. Сергій почував себе справді живим.

  Він нахилився над дівчиною і м'яко торкнувся своїми вустами її вуст і впився в них довгим і ніжним поцілунком, на який вона відповідала охоче і з пристрастю. Вони не могли насититися одне одним, цілувалися так, наче це був останній поцілунок у їхньому житті і можливість хоч трохи побути наодинці. Хлопець відчував і вечірню прохолоду її губ, і те, як вона запустила руки у його неслухняне волосся, збиваючи власноруч виготовлений вінок набік, і власне швидке серцебиття, що зливалося в чудну пісню разом з її. Трава лоскотала оголені частини тіла, але пара продовжувала несамовито цілуватись.

—Ти неймовірна, прекрасна, неземна,-промурмотів юнак, важко дихаючи після довгого поцілунку,-Я не вірю, що ти людина.

 Лінея помітно напружилася під ним. Вона боялася, що станеться, коли він дізнається, що вона дійсно не людина. Сергій продовжував нависати над нею, зачаровано розглядаючи дівчину.

—І хто ж я тоді?

—Ти ангел, що зійшов з небес на землю. Ти моя зірка, що впала прямісінько в мої обійми.-палко відповів юнак.

—А ти моє життя, Сергію -прошепотіла вона і нервово зглитнула,-Але що як..я виявилася не тою, ким здавалася?