Глава 2

   У місячному світлі тихою гладдю лежало велике срібне озеро посеред галявини. Вітер забавлявся, пускаючи по воді срібну рябину. Лінея підійшла до великої розкидистої верби, ховаючись за її широкими вітами,які танцювали при кожному пориві вітру. Дівчина ковзнула рукою по її гладкому стовбуру, верба м'яко сколихнулася у відповідь. Вона почала знімати із себе весь свій одяг, допоки не залишилася стояти посеред галявини повністю оголеною; склала одежу в дупло, де зберігала свої знахідки і речі зі світу людей і побрела до озера, повільно заходячи в нього й проводячи кінчиками пальців по поверхні,уважно спостерігаючи за колами чистої води. Погляд її був розсіяним, наче вона про щось глибоко задумалася, дивлячись у прозору ковдру води, яка дедалі сильніше охоплювала її гнучкий дівочий стан. Піддаючись пориву попливла, поки не занурилася із головою в озеро. Здавалося, що ніякої дівчини тут немає і не було, і лише вода видавала її присутність.

  За мить дівчина виринула на поверхню, дещо змінивши свій вигляд. Вуха в неї трохи видовжилися, стаючи більш гострими, на округлих грудях і нижче по талії зблиснула яскраво-блакитна луска, що продовжувала огортати їй ноги і перетворюючи їх на великий лискучий хвіст. Лінея задоволено змахнула ним так, що бризки розлетілися на всі сторони і попливла на інший кінець берега, гармонійно рухаючи хвостом і миттєво опинилася перед товстою завісою зелених гілок, ковзаючи із легким плеском між них.

—Повернулася,-донісся до неї дівочий ніжний голос. На одному з великих валунів, наполовину занурених у воду, сиділа русалка. Блідо-рожева луска мерехтіла при світлі світлячків, які літали угорі, створюючи тепле освітлення; вона відклала свій гребінь і зісковнула у воду, на повній швидкості несучись на Лінею і згрібаючи її в міцні обійми.

—Ти ледве встигла, ти знаєш про це? А якщо б ти спізнилася?-стривожено вигукнула вона.

  Лінея нічого не відповіла і вони обоє вибралися на валун. Із води з іншого боку вигулькнули іще пара дівчат-русалок.

—Гей, Лінеє, ти що, скоро зовсім підеш від нас до своїх улюблених людей?-глузливо мовила одна із них, єхидно всміхаючись і тягнучи дівчину поряд за собою на камінь.

—Тато того не переживе,-підхопила інша.

   Лінея сердито стиснула губи, намагаючись не реагувати на їдкі слова русалок, натомість стискаючи руку супутниці. Дві інші дівчини мали чорний і синій хвости, а от темне волосся було в усіх чотирьох, очі були ж різними.

—Вона наша сестра,-вступилася за неї русалка поряд,-Майте совість і не займайте її.

—Мейлі, може ти теж хочеш ходити в бридкому образі людини разом із цією любителькою мерзенних людей, які винні в смерті нашої матері?-люто зблиснула очима русалка навпроти.

—То не ваша справа, і те, що я іноді вибираюсь на сушу-не пов'язане з Мейлі,-заперечила Лінея, сверлячи поглядом двох ненависних сестер.

  Раптом вода знову сколихнулася і дівчата замовкли, вглядаючись в простір з настроженністю. Лінея на мить злякалася, що то Сергій слідкував за нею і якимось чином доплив до їх таємного містечка. Ці хвилювання виявилися марними: з самих глибин озера випливла огрядна чоловіча постать з вусами і рідкою борідкою. Він прискіпливо розглядав дівчат.

—Про що це ви тут сперечаєтесь?-запитав він з ноткою роздратування й підплив впритул до каменів, складаючи компанію русалкам.

—То дрібниці, батьку.-відмахнулася від відповіді Мейлі, наймолодша з чотирьох сестер.

   Чоловік лише коротко кивнув, на мить насупивши кошлаті брови і провадив далі:

—Кінні й Нола, підійдіть ближче. Вже північ, час розпочинати.

  З тяжким зітханням Лінея з Мейлі та іншими сестрами підійшли до батька впритул, хапаючись за руки і утворюючи широке коло. Нола всміхалася, у Кінні видовжилися передні зуби, небезпечно загострившись.

—Постарайтеся, донечки.

  Лінея заплющила очі, бажаючи зникнути звідти і опинитися десь далеко-далеко. Вона розуміла, що мусить чинити, як того вимагає батько, навіть якщо їй це ненависно і причиняє нестерпний біль. 

  Тому що страх усе затьмарював, не даючи й шансу.

  Усі четверо заспівали одночасно. Дівчина намагався зберігати спокій, щоб її голос звучав рівно і чисто. Протяжна пісня-заклик наповнила рухом все навкруги, зірвався сильний вітер, зашелестіло листя, прокинулися водні мешканці і поспішили до поверхні, зачаровані піснею русалок.

  Русалка молилася, щоб нікого поряд не виявилося. Вона не хотіла бачити, як абсолютно невинна людина, яка випадково забрела на територію поряд, потрапила до лабет її злих сестер і батька, помішаного на помсті усьому людському роду. 

  Коли була ще жива їх матір і кохана жінка батька, і коли Лінеї був усього лише місяць, один чоловік побачив і дізнався про існування русалок. За своє мовчання він вимагав плату у вигляді коштовного морського золотого гребінця, оздобленого різними мушлями, зірками, перлами, що його носила матір Лінеї. Батько розлютився і відмовив йому, однак жага отримати скарб погнала чоловіка на жахливий вчинок. Уночі він, користуючись нагодою, отруїв жінку, а коли вона ослабла—захопив її в цупку сітку і ненароком задушив до смерті. Жертва майже не кричала, захоплена зненацька. Він виконав гребінця і побіг куди очі гляділи в страху, що її чоловік вб'є його без роздумів. І він не помилився:кожної ночі він закликав піснею людей до себе, вбивав їх, аж поки не побачив обличчя вбивці своєї дружини. Того чоловіка він замордував насмерть, насолоджуючись помстою і роблячи це справою і сенсом свого життя.

  Пісня ставала все гучніше, сильніше, нестерпніше. Було чутно плески риби, що вистрибувала із води до них, і вона намагалася ослабити свій голос непомітно від інших сестер і батька поруч із нею.

—Співайте ще дужче!-радісно гукнув він до них і в той момент всі надії Лінеї розсіялися. Наважившись розплющити очі, вона побачила старого чоловіка вдалині, який слухняно брів до них, стоячи по коліна у воді. Не витримуючи пісні, він кинувся у воду й настільки швидко, наскільки міг, доплив до найбільшого валуна, жадібно розглядаючи русалок. Дід впав на коліна перед ними і батько вийшов уперед з небезпечним блиском в майже прозорих очах; порухом кисті змусив русалок замовкнути. Старий кліпнув і здивовано оглядів усіх по черзі.