Глава 1

      П'янкий аромат вишневого цвіту зводив з розуму.Змішуючись з ароматом свіжескошеної трави він здавався ще насиченішим і закарбовувався в пам'яті миттєво, залишаючи по собі лише білі пелюсточки,які кружляли в повітрі,падаючи з дерев.

    Темні коси прикрашали ніжні квіти з вишень і ще зеленкуваті пуп'янки,які норовили розцвісти і стати такими ж поважними,як і пишні квіти,що розпустилися.Вітер підхоплював і коси,і квіти,і пуп'янки,але не зривав їх, забавляючись із ними.Дівчина з довгими пасмами танцювала на краю галявини,з'явившись нізвідки.Ніхто її не знав і не підходив до неї,хтось дивився за її плавними і граційними рухами,а хтось і зовсім не зважав на неї. Вона рухалася з повільною грацією під мелодію гітари і насолоджувалася першим подихом весни. Зелена трава пестила її ніжну гладеньку шкіру,вітер здіймав густе довге волосся і дихав дівчинці в обличчя,а вона із захватом продовжувала рухатися у природному танку.Біла сорочка-сукня сягала гострих колін і розвівалася,не заважаючи її рухам,а земля, нагріта впродовж спекотного дня,зігрівала її теплими обіймами.

  Навкруги,на відстані від дівчини,порозсідалися хлопці і дівчата,більшість танцювала,сміючись. Дівчата охоче підспівували гітаристові,що сидів найближче до танцівниці. Йому здавалося, ніби вони поєднані його музикою і її чарівним танцем,таким неперевершеним,що хлопець не міг звести з неї очей. Йому було неймовірно цікаво дізнатися про неї якомога більше і познайомитись ближче,та він не смів виривати її з плину танцю. Через густі крони дерев пробивалися останні промінчики західного сонця і торкалися жовтогарячими пальцями облич присутніх,опускалися нижче,хапали за все,до чого діставали,прагнучи залишитися із ними і не заходити за горизонт разом із сонцем. Однак сонце було невблаганним:воно все скочувалося вниз і вниз,аж поки зовсім не зникло. На синьому небі вигулькнули перші зірки,з-за тонкої білої хмаринки поважно вийшов місяць у супроводі полярної зірки. Зорі замерехтіли,заблимали жовтувато-білим сяйвом,вітаючи їх. Ніч вступала у свої права.

  На галявині не залишилося майже нікого. Компанія повільно просувалася по домівках. Дівчина у сорочці відкрила очі,юнак помітив,як зблиснули вони зеленим смарагдовим відтінком. Вона зупинилася, роздивляючись нічний вишневий садок і звела очі до неба. Невже вона протанцювала так довго?  

   Хлопець підійшов до неї,милуючись і дівчиною,і краєвидом. Обом перехопило подих. Помітила вона його не одразу,лише коли ще дужче заспівали цвіркуни. Юнак занервував під поглядом дівчини, але рішуче намагався не видати цього.

—Вночі все зовсім не таке,як вдень,-її голос чарівною мелодією пробіг навкруги і вкрив мурашками тіло хлопця.

—Я тебе раніше тут ніколи не бачив.Ти знаєш когось із Великої компанії?

Дівчина знову поглянула на небо,а потім мовила:

—Я не з вашого села,тут мене ніхто не знає.Я прийшла за покликом пісні, що ти грав.

—Ти дуже гарно танцювала. Нічого подібного я ніколи й не бачив, справді -юнак торкнувся її руки,дівчина запитально і здивовано подивилася на нього,-Хвилювався,що ти лише витвір моєї уяви.

  Вона усміхнулася йому, але не відступила вбік. Хлопець відчув себе сміливіше і обхопив повністю її прохолодну долоню. Так і стояли,заворожені близькістю одне одного й чудовим видом.

—Мене звати Лінея.

—А я Сергій. Ти не змерзла? В тебе руки,як крига,-хлопець намагався забезпечити їй комфорт.

—В мене завжди прохолодна шкіра. Сергію,мені час додому.

—То я тебе проведу. Ніч тим паче.

  Лінея заперечно похитала головою, посмішка чудової дівчини зникла, змінившись на сумний вираз обличчя.

—Не можна,вибач.

—Але чому?

—В мене тато...суворий.

—Можемо розпрощатися напів дорозі від твого помешкання й він мене не побачить.

   Хлопець благально дивився на неї.

—Через ліс піду сама.

  Сергій усміхнувся і попрямував вбік, тримаючи Лінею за руку і не випускаючи з поля зору зелену смугу дерев, за якими і розпочинався справжній ліс.

—Ти мені подобаєшся,-першою зізналася дівчина,сором'язливо ховаючись за пасмами довгого волосся,її бліда шия і щоки мило почервоніли,-І граєш так,як відчуваєш навколишній світ.

  Хлопець зупинився і не повірив своїм вухам,намагаючись зібратися і розвертаючи її до себе обличчям;поглянув у яскраво-зелені очі,миттю потонувши в їх безодні.

—Лінеє,-почав він,вимовляючи її ім'я так,наче вона-це все,про що він коли-небудь мріяв у своєму житті,-Ти мені сподобалася одразу,як тільки з'явилася на галявині невідь-звідки і тебе освітило сяйво сонця.

   Палкі слова запали в душу дівчині,вона ні на мить не сумнівалася в сказаному,щиро вірячи йому.В пориві почуттів дівчина обійняла його,притуляючись до мужнього молодого тіла. Їх манило одне до одного,наче магнітом.Сергій втягнув носом повітря,вдихаючи її запах.

—Ти пахнеш лісом і свіжою водою,-з подивом зазначив він.

—Обожнюю воду.

  Настав час прощатись. Вони іще раз сильно обійнялись і Лінея рушила до лісу. Хлопець проводжав її очима,заклякнувши на місці. Ступаючи в зелену завісу, вона обернулася і посміхнулася юнакові з надією,що вони неодмінно зустрінуться знову.

  Її очі зблиснули таємницею.