Частина 1

Запахло кавою. Молода панянка Оленка прийшла до бібліотеки, щоб взяти книгу для читання. Біля її будинка було молодіжне кафе , де люди читали книги...На її очі попала книга забутого поета, якого заборонили - це був Богдан-Ігорь Антонич. Дівчина почала читати книгу життя Богдана Антонича. Забувши про свої проблеми. Взяла каву та круасан..Читала, мов зачарованна! 

Забутий поет

1909 народився Богдан Ігор Антонич  (5 жовтня 1909, с. Новиця, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 6 липня 1937, Львів) - український поет-містик, перекладач, літературний критик. Закінчив Львівський університет (1933).

Був членом гуртка студентів-україністів при Науковій секції Товариства прихильників освіти. Після закінчення університету працював як літератор і журналіст; друкував у галицьких газетах і журналах вірші, статті про літературу та мистецтво, 1934 редагував журнал "Дажбог" і разом з В. Гаврилюком журнал "Карби". Став членом Асоціації незалежних україсньких митців (АНУМ).

Антонич малював, грав на скрипці і компонував музику. Автор поетичних збірок "Привітання життя" (1931), "Три перстені" (1934), "Книга Лева" (1936). Збірки "Зелена Євангелія" та "Ротації" видано 1938 посмертно. Автор лібрето опери "Довбуш", незакінченого роману "На тому березі". Б.-І. Антонич збагатив українську літературу монументальними образами космосу, океанічних стихій, картинами, в яких переплітаються фантастичні та реалістичні мотиви, філософською лірикою.

Проголосив пріоритет національної традиції у своїй творчості. Створив власну концепцію світу і вплинув на подальший розвиток української поезії, зокрема на творчість представників «київської школи» 60-х років та вісімдесятників. Глибиною думки й аналітичністю відзначаються теоретичні та літературно-критичні статті Антонича "Між змістом і формою" (з приводу книги М. Рудницького "Між ідеєю і формою" ,1932), "Національне мистецтво" (1933), "Поезія по цей бік барикади" (1934), "Становище поета", "Сто червінців божевілля" (1935) та ін., зокрема присвячені проблемам призначення мистецтва та природи художнього таланту.

У питанні інтерпретації творів Антонич стояв близько до феноменологічної школи Р. Інґардена. Помер Антонич на двадцять восьмому році життя. Після перенесеного апендициту та наступного запалення легень – перевтомлене довгою і високою гарячкою серце не витримало.

Після входження Західної України до складу УРСР Антонич був заборонений; інтерес до нього виник лише у 1960-х роках в українській діаспорі, а потім й у СРСР. Твори Антонича перекладено багатьма мовами, вони стали об’єктом досліджень вітчизняних і зарубіжних літературознавців.