Не можу забути

Коли я вже майже забув про неї, вона знову з'явилася. Минув рік з того моменту, як я зустрів її. У день нашої першої зустрічі вона була просто чарівна і загадкова. Вона з'явилася нізвідки і зникла так, ніби її й не було. Але ось вона знову тут.

Це було на початку березня, сніг тільки-но розтанув, і настали теплі дні. У той день у мене був вихідний. Справа по дому були завершені, тож ближче до обіду я вирішив прогулятися весняним парком. "Як гарно," — подумав я, прогулюючись парком, розглядаючи бруньки, що розпустилися на деревах, і слухаючи щебетання птахів. Я сів на лавочку і просто насолоджувався весняними пейзажами, зовсім не помітивши, як пролетіла година. Чисте небо враз затягнуло хмарами, піднявся сильний вітер, а за ним почався не менш сильний дощ. Парасольки в мене не було, тому я почав шукати дерево, під яким міг би перечекати негоду.

Мою увагу привернула ялинка, що стояла за якихось сто метрів від мене. Вона була не дуже велика, але під її гіллям могли поміститися двоє чи навіть троє людей. Не довго думаючи, я кинувся до неї, адже за одну хвилину вже промок до нитки. Ідучи звичайним кроком, я ризикував застудитися. Опинившись під ялинкою, я з полегшенням зітхнув: "Тепер просто треба почекати," — сказав я сам собі.

Минуло десь двадцять п'ять хвилин, і дощ почав поступово слабшати, але все ще був досить сильним. Краєм ока я побачив білий силует і, повернувши голову, помітив її. Вона стояла в білому платті за двадцять метрів від мене. Я подумав, що зараз вона теж прибіжить сюди, щоб сховатися від дощу. Але я помилявся: вона стояла, мов вкопана, ще десять хвилин.

Дощ припинився. Я оглянувся навколо, думаючи: "Зараз підійду до неї й спитаю, чому вона стояла під дощем." Але коли я повернув голову у її бік, її вже там не було. Її не було ні через тиждень, ні через місяць, ні через два.

Я не можу забути її ні на мить. Навіть через рік мені сниться один і той самий сон: як ми з нею стоїмо під деревом, йде сильний дощ, і навколо нікого. Я не знаю, хто вона і чому так рідко з’являється, але вона дуже глибоко засіла в моєму серці й думках. Я дуже сподіваюся, що ми ще зустрінемося. І навіть через роки я буду називати її своєю першою любов’ю.

Кінець.
Дорогий читачу, дякую, що дочитав до кінця. Я лише початківець у письменстві, і мені дуже важлива твоя підтримка.