Моя перша весна

"Весна — сезон любові. Але не для мене."
Так я думав до цього часу, поки в один сонячний день (якраз у свій вихідний) сам не переконався в тому, що це правда, що і для мене є мить щастя. А почалося все досить просто. Я прокинувся раніше, щоб встигнути зробити всі справи по дому, яких останнім часом стало дуже багато, але тут нічого цікавого, я поміняв кілька лампочок у домі, підкрутив кран, що постійно капав, почистив димар, ну і все в загальному. Зрозумівши, що справ по дому більше немає, решту часу не хотілося сидіти вдома, тому я вбрався і пішов гуляти в парк. Весна — дуже красива пора року. Всюди цвітуть дерева, квіти, загалом все, що потрібно для щастя. Сівши на лавочку, я пильно розглядав квітучі дерева і слухав щебетання птахів, і в цей момент я був дуже радий, що не залишився вдома. Але зовсім скоро (десяти хвилин через десять) почався дощ, досить сильний, а оскільки парасольки в мене не було, а мій дім був дуже далеко від парку, я недовго думаючи почав шукати місце, де я міг би його перечекати. І в цей час я помітив дівчину, що опинилася в такій самій ситуації, вона швидко побігла під найближче до неї дерево, яке було за сотню метрів від мене, я вже не пам'ятаю, про що я думав в той момент, але моє тіло (наче ним хтось управляв) саме кинулося слідом за нею. Кілька секунд, і ось ми вдвоє, трохи змоклі від дощу, стоїмо під одним деревом. Вона стояла в білому красивому платті, її довге каштанове волосся розвивалося від легких поривів вітру, тільки від одного погляду на неї моє серце почало битися так сильно, що ось-ось випригне з грудей, а думки плуталися. І так ми простояли трохи менше години, і коли дощ стих, вона зникла, ніби її й не було.

Всю наступну тиждень мені снився один і той самий сон, ніби ми разом стоїмо під деревом, а навколо ллє сильний дощ.