Розділ 15-18

15

Орест( 2 роки тому)

Я валявся без діла. Ще 2 тижні до початку семестра. На днях потрібно іти в університет. Мене ознайомлять із правилами та обов‘язками.

Блять. Як це все бісить. Тато заблокував всі картки. Тепер я без грошей. Ледь вистачає на їжу. Про клуби взагалі мовчу.

Я вже місяць тут і ще жодного разу не ходив до клубу.

До такого, мене точно життя не готувало.

Мовчки вилаявся, вже напевно всоте за сьогодні і пішов на кухню. Завтра рівно шість років від її смерті.

А я все ще боюся піти до її могили.

Мар‘яна (в даний час)

Я прокинулася і зрозуміла , що вдома. Це напевно був сон. Те, що я його бачила.

Він не міг приїхати. Це все тільки в моїй голові. Та все ж я чітко пам‘ятала, що Орест дивився на мене. Тоді Марк сказав, що я його дівчина. А далі я нічого не пам‘ятаю. Чи то мені стало зле, чи щось інше.

А якщо...

Треба зателефонувати Марку. Він повинен розповісти , що сталося.

Набрала номер та він не відповів. Вийшла із кімнати. Пусто.

Та що відбувається?

Стоп, це ж не моя квартира....

16
 

Марк( в даний час)

Я знав, що вона незабаром прокинеться. Я жадав цього.

Все ж, тепер вона в моїй пастці. Попалася. Цілих 3 роки я прагнув зробити це. І от нарешті цей день настав. Та я не поспішатиму. Спочатку ми пограємось...

17

Орест( початок семестру, 1,5 роки тому)

Нарешті довгоочікуване перше вересня . Я вдягнув свій вишуканий костюм сірого кольору, викликав таксі та вийшов із квартири. Зателефонував тато.

• Привіт.
• Ти готовий?

Та блять, це мрія всього мого життя- викладати в універі.

• Готовий.
• Не нароби дурниць. Повторюю вкотре, якщо щось накоїш , я продовжу твоє перебування в Києві.
• Гаразд, відключаюся.

Не було бажання говорити із ним. Ця розмова не пішла б мені на користь. Він ще сильніше розізлив мене. Та я впевнений, що зроблю все ідеально. Буду ідеальним викладачем та покажу батькові, на що я здатен.

18

Марк( 1,5 роки тому, початок семестру)

Я знав , що він приїде. Із самого початку мені було відомо, про його майбутні лекції англійської в моєму університеті.

Та мені було пофіг. Абсолютно начхати на його персону, яка час від часу буде з‘являтися перед очима. Так, ми були друзями. Ми могли відкритися один одному. Спочатку, я не винив його. Думав, що він не винен, у тому що сталося.

Мене бісило тільки  одне. Він і досі такий самий. Самозакоханий та гордий. Ніби шість років тому нічого не сталося. Те, що його не посадили , справа рук його батька.

Він доклав зусиль, щоб вигородити свого синочка . Нещасний випадок , блять.

Це неправда. Вони збрехали. Орест всім збрехав. Бо насправді він вбив її...