Забути, щоб знову згадати

Пролог

  • Мар‘яно , прокидайся!

Я старалася не чути крики Насті над своїм  вухом, і не хотіла , щоб мій сон отак несподівано перервався.

  • Та що з тоооообою?

Настя все не зупинялася. Все таки залишила свій і сон і ліниво відкрила очі.

  • Доброго ранку - відповіла подрузі.
  • Бачу, для тебе він справді вдалий. Не забувай , у нас пари. 
  • Знаю, дай мені 15 хвилин. 
  • Чекаю біля виходу.

Подруга вийшла і я залишилася сама.

Моє життя просувалося у звичному режимі. Пари, семінари, походи на обстеження.

Рік пройшов  від тієї ситуації. Цілий рік . А я все ще не могла забути все що сталося. Пам‘ятаю, якими нестерпними були дні в лікарні, як сильно переживав тато, а Настя і досі не залишає мене одну навіть зараз, коли я повністю одужала. Ночує в мене, коли батько у відрядженні.

Ніби, все і налагодилося, але думки про нього не зникають. Орест зник.

Жодного разу не подзвонив, не поцікавився, просто зник.

Я не шукала його. З болем згадувала той день, його погляд, ту дівчину.

В горлі стиснуло. Я заплакала.

Я не намагалася і не хотіла його знайти.

Після повного одужання , дізналася що він повернувся в Америку. Важко. Боляче. І досі боляче. Та життя не стоїть на місці. Все продовжується. Сльози якось самі з‘явилися і відчула солоний присмак на губах.

  • Знову , блін- подумки вилаяла себе.

Найголовніше - взяти себе в руки та жити далі. Та я не могла. А може просто не хотіла.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше