Розділ 21. Розмова в альтанці

Незрозуміло, скільки б ще Олена просиділа, безглуздо дивлячись у зошит Маріелли і намагаючись зібрати думки в купу, якби не телефонний дзвінок. У напівпорожній кімнаті звук здався надзвичайно гучним і змусив здригнутися. Знову шиплячий шантажист? Щось він сьогодні зарано.

Піднісши слухавку до вуха, Олена, на щастя, почула голос іншої людини — Осяяного Кастра.

— Феє Елен, я зараз стою біля палацу. Його Пресвітлість запросив усю нашу родину на свято Першої Стихії. Хотів би зустрітися з вами. Треба поговорити.

— Добре, — погодилася Олена.

Адвокат їй подобався. Здавався людиною добродушною, і розмова з ним не повинна була закінчитись якими-небудь неприємностями.

— Хотілося б поспілкуватися у тихому місці без свідків. Ви знаєте, як пройти до альтанки біля лебединого ставка?

Лебединий ставок був чи не єдиним місцем парку, дорогу до якого Олена запам'ятала. Тому відповіла ствердно.

— Тоді чекаю на вас там за півгодини.

Часу вистачило лише на те, щоб заскочити до кімнати перевзутися та взяти парасольку. Хмари на похмурому небі ставали все чорнішими і чорнішими, і дрібний дощ загрожував перетворитися на справжню зливу. Однак Олена встигла добігти до альтанки якраз у той момент, коли гуркіт сповістив про початок грози. Важкі холодні краплі, що несамовито забарабанили по даху, були не страшні у затишній заскленій кабінці. Навпаки — створили чудову звукову завісу для приватної розмови.

Кастр зручно вмостився на м'якому шкіряному диванчику і терпляче чекав на свою підзахисну.

— Феє Елен, пробачте, що займаю ваш час, але вважаю своїм обов'язком попередити про небезпеку, — одразу перейшов до справи адвокат. — Не знаю, чи відомо вам — Осяяний Падеву також запрошений на свято Першої Стихії і сьогодні вдень прибуває до Палацу. До мене дійшли чутки, що обвинувач був дуже... кхе-кхе... як би висловитися... спантеличений. Або, точніше сказати, розлючений тим, як завершилося засідання суду.

— Йому хотілося б запроторити мене в Еурстенцель? — Не важко було здогадатися Оленці. — Він мене не любить.

— Так, — кивнув Кастр. — Але справа тут, взагалі-то, не лише в особистій неприязні до вас, яку, щиро кажучи, я зрозуміти не можу. Крім всього іншого постраждала його професійна гордість. Це перший процес, який Осяяний Падеву програв. Досі йому щоразу вдавалося довести провину підсудного.

— Думаєте, він і цього разу не заспокоїться, доки не доб'ється свого? — зіщулилася Олена.

— Так, маю такі підозри, — обережно погодився Кастр. — Боюся, обвинувач незабаром розпочне свою гру. Почне плести інтриги, у яких він великий майстер. Його ціль — добитися у Його Пресвітлості дозволу продовжити слідство.

— Вважаєте, у нього вийде?

— Може вийти. І якщо слідство поновиться, нам знадобляться нові аргументи. Дуже важливо, щоб ви пригадали якісь деталі. Вам вдалося відтворити у пам'яті події тієї ночі?

— Ні, — похитала головою Олена.

Кастр зітхнув. Встав з диванчика і почав ходити альтанкою туди-сюди, заклавши руки за спину. Потім зупинився, подивився Олені прямо в очі і тихо промовив:

— Феє Елен, давайте начистоту. Ви ж пам'ятаєте, що тоді сталося? Просто у вас є причини зберігати мовчання. Я проаналізував наші попередні бесіди і дійшов висновку — ви нічого не розповідали, практично дозволили визнати себе винною у вбивстві, бо хотіли когось захистити. Адже так?

У погляді Кастра читалася щира турбота та схвильованість, і щось іще. Якісь відтінки почуттів, ідентифікувати які було складно. Захоплення? Осуд? Здивування? Цей погляд змусив Олену пригадати розмову з Маріеллою. Принцеса мала подібну версію. Дівчина вважає, що Фея Елен не розповідала на суді про жахливі експерименти лікаря, щоб захистити від пересудів королівську родину. Гіпотеза була гарною та благородною. Чому б не дати в неї повірити і Кастрові.

— Так, — кивнула Олена, — щоб захистити.

— Ця людина дуже дорога для вас? Чи не так? Він теж був у кабінеті Осяяного Мея тієї ночі?

Несподівана версія змусила Олену замислитися. Виявляється, Кастр мав на увазі не абстрактну честь королівської сім’ї, а якусь цілком конкретну людину. Близьку для Елен.

— Я так і думав, — збентежено зітхнув адвокат, не дочекавшись відповіді. — У нашій передостанній розмові ви випадково прохопилися про... е-е-е... загалом, я все зрозумів.

Що зрозумів адвокат, залишалося лише здогадуватися. Перепитувати було не можна — одразу збагне, що та, з ким він розмовляв під час слідства, і та, з ким спілкується тепер, різні люди.

— Феє Елен, я можу вас зрозуміти, — Кастр знову опустився на диванчик поруч із Оленою. Його погляд був сумний. — Але прошу вас, подумайте. Добре все зважте. Чи достойна людина, про яку ми говоримо, таких жертв?

— Добре, я подумаю, — пообіцяла Олена.

А що ще вона могла відповісти відданому адвокату, який дивився на неї майже з благанням? Якби хоча б здогадатися, про кого йдеться. Кого хотіла захистити Елен? Чому?

Поки Олена знала лише двох людей, які теоретично могли бути дорогі Феї — це її наречений та мати. Невже хтось із них теж був у кабінеті королівського лікаря тієї фатальної ночі і якось причетний до вбивства? Невинний добродушний Руаль здавався не здатним бути втягнутим у щось погане. Значить, мати? Цілком підходяща кандидатура, враховуючи, що жодного разу не зателефонувала дочці за останні три дні. Адже з «Феєю Елен» трапилося стільки всього — звільнення з-під арешту, переїзд до Палацу, заняття з принцесою. Підозріло, що жодна подія не підштовхнула мати поцікавитися подробицями. Проте саме слово «мама» асоціювалося в Олени з чимось настільки світлим і бездоганним, що не хотілося навіть думати про причетність цієї жінки до смерті Осяяного Мея. Залишалося пошукати, хто ще міг бути дорогий Елен.