Розділ 6. Наречений

Зазвичай важкий день закінчувався в Олени міцним сном, але цього разу, незважаючи на страшну втому, спала вона неспокійно та поверхово. Почувши неприємну мелодію, що лунає зі сторони тумбочки, вона одразу зрозуміла, що дзвонить телефон. Знову наречений? Олена глянула на екран і за картинкою здогадалася, що спрацював будильник. Годинник показував шосту ранку. Виходить, що попередня господиня цього електронного дива техніки вставала досить рано. Хоча хтозна, що в цьому дивному світі рано, а що пізно.

Ну принаймні сонце вже піднялося над обрієм. Його яскраве світло залило кімнату. Олена підійшла до вікна і подивилася на вулицю — життя кипіло. Кудись мчали довгі автомобілі і поспішали люди, що з висоти її як мінімум тридцятого поверху здавались крихітними. Отже, вже не так і рано.

Згораючи від пристрасного бажання випити чашку кави, Олена уважно обстежила вміст шафи, комоду та тумбочки. На що вона сподівалася? Знайти кавомашину? Нічого навіть близько схожого в помешканні не знайшлося. Зате на очі потрапила коробочка, яка, схоже, була домашньою аптечкою. У коробочці зберігалися невеликі пляшечки, наповнені різнокольоровими пігулками. Олена сподівалася, що барвисті етикетки на пляшечках містять інструкції до препаратів. А з інструкцій можна вивудити інформацію про страшні заразні хвороби Запасного Світу.

Але не так сталося як гадалося. На етикетках не було жодного слова, лише малюнки. Дитячий садок якийсь! Схематичні чоловічки трималися за хворе місце: один за голову, другий за живіт, третій за коліно. Найбільш змучений вигляд був у того, що схопився за перемотане шарфом горло. Що ж, отже саме ангіною Олена і «захворіє». Може, хвороба не така страшна, як віспа чи чума, але зате точно трапляється у мешканців Запасного Світу.

Щоб створити необхідний для ангіни антураж, довелося поритися в шафі. Незабаром звідти вдалося витягти цілком милий шарфик. До речі, це була чи не єдина річ, яка сподобалася Лені у гардеробі Елен. Якщо ще згадати наскільки неприємні мелодії та обрала для будильника та дзвінка телефону, то напрошувався висновок, що смаки у них зовсім не збігалися. А це не означало нічого доброго. Можливо, уява Олени була не така далека від істини, коли малювала образ «нареченого».

— Запит на візит. Гість категорії один. Осяяний Руаль, — пролунав у коридорі приємний жіночий голос. — Дозволити?

Олена скривилася — а ось і наречений. Про вовка промовка.

— Заборонити, — уїдливо сказала вона, поспіхом обмотала горло шарфом і пішла шукати в передпокої якусь подобу домофона.

— У візиті відмовлено.

Дідько! Виявляється, тут є голосове керування. А Олена думала, що щоб впустити гостя, потрібно натиснути якусь кнопку. Треба запам'ятати на майбутнє — не розмовляти з технікою вголос.

— Ні-ні-ні. Дозволити візит.

— Візит дозволено. Зустрічайте — Осяяний Руаль.

Олена посміхнулася — цей теж "осяяний". Тут звичайні чоловіки, які не сяють, є?

Вхідні двері відчинилися синхронно з дверима ліфта, що доставив гостя, і до передпокою увійшов невисокий хлопець. Зріст — єдине, що інтуїція Олени вгадала правильно. В іншому він був зовсім не схожий на той образ, що намалювала уява. Не красень, звичайно, але принаймні охайний. Трохи кучеряве біляве волосся до плечей, крупний ніс, великі карі очі.

— Елен, крихітко, як я скучив! — Руаль розкинув руки для обіймів і кинувся до Олени.

Вона спритно ухилилася і, стараючись надати голосу сиплість, проскрипіла:

— Підхопила якийсь вірус. У мене ангіна. Краще тримайся на відстані. Не хочу, щоб ти теж захворів.

— Господи! — скрушно вигукнув Руаль. — Виходить, Еурстенцель справді такий жахливий, як про нього розповідають? Там холодно та вогко? Ти там підхопила застуду?

Олена кивнула, і щоб у "нареченого" знову не виникло бажання обійматися, пройшла в кімнату і зайняла єдине крісло. Руалю довелося примоститися на пуф, у протилежному кінці спальні.

— Бідолашна моя любонько, як ти натерпілася, — у великих по-щенячому відданих очах заблищали сльози. — Я так переживав, коли тебе відправили до цього похмурого місця. Але сподівався, що тебе швидко випустять. Жодної секунди не сумнівався у твоїй невинності. Хоча досі не можу зрозуміти, навіщо ти вночі пішла до Оссяного Мея. Навіщо тобі взагалі знадобився особистий лікар Його Пресвітлості?

Ого! Виходить, ось у чиїй смерті звинувачують Елен. Виявляється, вона відвідувала лікаря королівської сім'ї незадовго до його смерті. Навіщо? Відповідь на це питання Оленці хотілося б знати не менше за Руаля. Вся її подальша доля в Запасному Світі залежала від того, чи винна Елен у смерті лікаря, чи її підставили.

— Хоча тепер я починаю здогадуватися, чому тобі міг знадобитися Осяяний Мей, — не дочекавшись відповіді Олени, продовжив за неї Руаль. — Це пов'язано з тим, що ключ опинився в тебе? Знаєш, досі не віриться. Це ж треба таке, моя наречена — володарка таємних знань. Як таке може бути? Чому раніше я нічого такого не помічав?

Руаль дивився на Олену очима сповненими захоплення.

— Знаю-знаю, це завжди буває несподівано. Ніхто ніколи заздалегідь не може здогадатися, хто є черговим Хранителем Ключа. Але, Боже, який я щасливчик! Адже ти могла вибрати в наречені когось багатшого, когось із королівської родини, а обрала мене.