РОЗДІЛ15 "Обійми"

Після  гучної  музики в  клубі, тиша  у  салоні автомобіля видається  блаженством  для  вух. Нірвана,  у  якій  хочеться  дрімати, мріяти,   жити.  Жити й  знати,  що він поруч. Ніс  жадібно ловить  аромат  вже знайомих  парфумів, і мені  несила   насолодитись  ним.

Мозок  відключається. Я парю у  небі.  Так,  ображена на Максима,  з яким  посварилась  перед входом у  розважальний  заклад. Так, злегка  захмеліла,  але цілком  свідома, щоб  ще потанцювати  з Остапом.  Так, щаслива,  що зі всього  поганого за сьогоднішній  вечір,   мене  самовпевнено висмикнув Гаєв.   Сидінню  не  приховати його широкої спини.   Однак,   цієї картини  замало,  і я  пересуваюсь   по кріслі  таким чином,  щоб  бачити  його  профіль.  Який  же до біса  красивий.  Холодний.  Недосяжний. 

— Подобаюсь?  — запитує,  хмикнувши  в простір. Що відповісти чоловікові,  який везе тебе у свій  дім?  Посеред ночі. З  добровільної  ініціативи. 

— Я  ще не вирішила,  — говорю,  відвернувшись  до вікна.— Але при нагоді  над  цим подумаю. 

— Дурненька.  Їдеш  в  барлогу  дорослого дядечка,  де  ладна віддатись,  не  задумуючись  над  почуттями.  Черговий  мінус  в  моїх очах. 

— Зате  ти маєш можливість  отримати   додатковий   плюсик  в  моїх:  допоможеш прийняти  душ  і без інтиму  вкладеш спати  на старезному  дивані. 

— Платонічні   стосунки не в  моді.

—  Тоді  вважаймо,  що у мене  критичні дні. 

Гаєв  закашлюється.  Ага,  розмріявся. Я   добре  пам’ятаю  розмову  в  кабінеті  і  нізащо  не  піддамся  на провокації.  Якщо чоловікові  подобається   мене  мучити,  тоді   чому  я  повинна  відмовляти  собі  в  аналогічному  задоволенні.

— Не планував  приймати  на  нічліг  блудну  дівчинку.  Навіть  не має чим  пригостити.  Зараз куплю  шоколадку,  — єхидно говорить,  зупиняючись  біля  цілодобово  супермаркету. 

— Ліпше мінералки.

Думка  про  солодощі  вивертає  нутрощі.  Здається, я  таки перебрала   з  останнім коктейлем.  В  очах  темніє.    Поки  Гаєв   розбирається  у  супермаркеті,  я прочиняю  дверцята  навстіж.  Свіже повітря  повільно  приводить  до тями. 

Дихай,  Полю,  дихай! 

— Ей,   ти  щось  зовсім  бліда,  — повернувшись, Артем спирається  ліктем   об  автомобіль. —  Потерпи трішки,  зараз приїдемо  додому.

Його турбота  приємна. Оте «приїдемо  додому» зцілює  душу  ліпше найкращого  бальзаму,  стираючи  з  голови   прикрі  слайди.  Вміє ж бути  ніжним,   уважним, спокійним.  І рідним…

— Перебирайся  на  переднє сидіння.  Так  надійніше.

Я спираюсь  на  широку  чоловічу  долоню. Вона  тепла.   На тремтячих  ногах  вибираюсь з автівки.  Та кінцівки  підгинаються, тому  ледь  не падаю  на  бруківку. 

Гаєв  реагує   блискавично. 

— Тихо,  мала!  —   делікатно  притискає  до  себе,  напружується  і  не  відпускає.  Його вільна  рука  повільно  заводить  пасмо волосся  за  вухо,  ковзає  моїм  обличчям, а великий  палець владно тягнеться  до губ.  Із завмиранням  сердець  дивимось  один  на  одного,  мовчимо,  насолоджуючись  глибоким  диханням. — Що ти   робиш із собою?  Вродлива,  розумна.  Тільки  шукай  адекватного   хлопця  і  гайда  заміж. 

—   А якщо я  знайшла,  а  якщо    вже кохаю.

Ховаюсь  носом  у   широкому  плечі.  Я  зізналась  і  тепер тремчу  в очікуванні вердикту.  Прожене?  Насміхатиметься?

— Макс  не вартує твого мізинця.   Відпусти  минуле,  подивись  на  нього з іншого ракурсу. Я  тобі  це говорив.  

Наївний. Я  болюче  усміхаюсь  в  тканину   його сорочки.  Здригаюсь  від  божевільного  припущення   небайдужого  чоловіка  і  не розумію,   чому  він  настільки  сліпий. Невже  не відчуває   неймовірного  тяжіння? 

— Не  залишай  мене сьогодні,   будь  ласка,  — жалібно прошу  потрісканими  губами. 

— Не залишу.  І  навіть  наберу  ванну  з  пінкою.

— Тоді  поїхали. Я втомилась  і  ти  також. 

У квартирі   Гаєв першим  заходиться у ванну  кімнату. Поки  чути дзюрчання води, я  терпляче  очікую,  прислонившись   до  холодної стіни.  Я  намагаюсь  не думати. Просто  балансую  між  реальністю   і  сном. 

Артем  визирає  із-за  дверного  полотна  і  ловить  мою  слабку  усмішку.   Між  нами   панує  легкість,  мовчазна  згода   в усьому.  Я простягаю  руку  чоловікові,  щоб  знову  опинитись  у   бажаних   обіймах. 

Як  же я   скучила.  Бачити й  не  торкатись  —  нестерпна  мука. 

— У мене пінка  з ароматом  лимона.  Не проти?  — вкрадливо  запитує   господар  помешкання,  погладжуючи  моє волосся.

Я заперечно  хитаю  головою.  Гаєв  проводить  у  ванну,  де приємно пахне  ароматом  тропічного  фрукта,  й  відвертається,  даючи  можливість  роздягнутись і   забратись  у  теплу купіль. Дивно, але  жодного почуття  сорому  не  відчуваю. Все  наче  правильно і   виключно  так  повинно  віддуватися. 

— Поліно,  тебе батьки   не шукатимуть?  — цікавиться  чоловік,   розвернувшись  у  пів оберту. 

— Нагадай написати пізніше.

— Знову  обманиш,  що ночуватимеш у  подружки?