РОЗДІЛ 10 "Жіноча ідилія"

— Поліночко,  ти не  захворіла?  —  на  порозі з’являється  мініатюрна фігурка  моєї  мачухи,  на   обличчі  якої  вбачається  непідроблена  цікавість  і  турбота. —  Ти  зранку  не виходиш зі  своєї кімнати. Ми з Іринкою  хвилюємось.

Гарна. Статна.  І  така  тендітна,  наче   билиночка  на вітру.   Маргарита  викликає  лише  одне бажання:  обійняти  й   пригорнути  до себе  як  найбільший  скарб.  Жінка  користується  популярністю  у  чоловічої статті,  проте  з моменту  зникнення  мого  батька   ні  з ким   не зустрічається. Вірить,  що настане   день і  він  повернеться  у  сім’ю.    Кілька  разів   починалась  розмова,  мовляв, час відпустити  минуле  і  знайти    малій  нового батька,  та  на  мої скромні  натяки  Марго відмахувалась.

Я  сумно   хитаю  головою.  Не  захворіла,  але морально повністю випалена.   Минув  тиждень з дня  знайомства  з   Артемом.  Довгих сім  днів моїх  персональних  мук і  наївних спроб   забути  чоловіка.  Якщо  мене  запитають,  чи вірю  у кохання  з  першого  погляду,  то  поставлю зустрічне  питання,  чи    вірять  у  божевільну  пристрасть  з  одного  дотику.  Мої  губи й  досі  нещадно  бережуть  сліди  нашого  поцілунку. Одного  єдиного. 

—  Максим  вчинив  підло,  але  це не  привід  хоронити себе  у чотирьох стінах. Ти  навіть  на  випускний   не пішла  через нього.

Маргарита,  пройшовши вглиб  кімнати,  акуратно  присідає  на  край  ліжка.  Обережно  накриває  мою   долоню,  а  я  зі  схлипом  прислоняю  чоло до  її  плеча. До носа  долітає  аромат  парфумів  з  тонкими  нотками бузку. Її  улюблений. 

— Я  заплуталась,  — чесно відповідаю.  — Заплуталась у своїх  почуттях.

— Тобто,  ти  плачеш  не через колишнього  хлопця? 

Марго  з  подивом  відсторонюється,  аби  зазирнути у вічі. Проте  розповісти  про Гаєва ( попри власну  заборону я  таки  випитала в Аркадія  про  старшого  друга на його  весіллі)   не  дозволяє  моя  маленька  брехня.  Не можу  зізнатись,  що я спала    в  квартирі  малознайомого   чоловіка,  а  не в  подруги. Не можу. 

— Ти  закохалась? — не відпускає Маргарита.  І   в той  самий   час  ніжно усміхається.  — Але  це  ж прекрасно!   Чи ти  хлопчику  не  подобаєшся?

— Він  не  знає  про мої  почуття. І  ніколи  не дізнається,  бо ми   більше  не зустрінемось. 

— Таки  закохалась?

— Таки   розчарувалась,  — відповідаю  в унісон. Наступної   миті  підриваюсь  на  ноги,  рвучко витираю  сльози. —   Не  говорімо  про   нього. Переболить  і  затихне. Правда  ж  затихне, Маргошо?

Жінка   похнюплено опускає  голову. Її  серце  ще  живе спогадами.

— Звісно, —  з нотками суму  в  голосі   відповідає.   — Затихне  та  не  факт,  що  пройде. Хіба   інший  чоловік  допоможе  притупити  біль.

— А  коли  іншого   не  бажаєш?

— У такому разі складніше.  Чекати           й  страждати  доведеться  довше, — хвилину мовчить, а  тоді веселіше запрошує: — Пропоную  сходити  на  прогулянку.  Іринка   просилась    на атракціони. Що скажеш?

Свіже повітря  мені  явно  не завадить. Останні  випускні екзамени,   душевні страждання  за  Гаєвим,  — все це  бентежно і  важко відбилась  на самопочутті.  З тугою   дивлюсь  на вікно,  за яким світ  вирує  насиченим життям — теплим  і  літнім. 

— Добре.  Дайте мені  пів  години,  щоб  зібратись і  привести  себе  до ладу. 

— Швиденько,  люба,   а  то улюблені  млинці вистигнуть.

Коли Маргарита  виходить, я  порожнім  поглядом свердлю  причинені  за її спиною  двері.    Хороша  вона  жінка.  І з моїм  татом  була  щасливою, тільки  шкода,   не  довго. 

На  тумбі спокійною  мелодією  грає  телефон,  показуючи  контакт   Маші,  нещодавньої  нареченою.  Статус   законної  дружини зовсім   не змінив   дівчину.  Все та веселуха  і   життєрадісна  пташка,  за  розмовами з якою  час  біжить  непомітно. Ох,  мені  б  зараз  її  позитиву.

— Невенко,  привіт!  — вигукує у  слухавку   щасливим  голосочком,   перекрикуючи  шум  громадського  транспорту  на  другому  фоні.  — Киснеш   за своїм принцом  чи  нарешті  оговталась  і  знову  живеш  здоровим  глуздом? 

Маша  та  Катя   образились  за мою витівку  з  випускним.  Ми   трохи посварились і кожна  залишилась   при власній  думці  з  приводу   Максима. Виключно його   винили  подруги  за мою   відмову  святкувати.   Про  ніч  в  квартирі  Артема ніхто    не знає,  і  тепер,  вгамувавши хвилю  невдоволення і   добряче  засумувавши,   Марія  вирішила   зателефонувати.   Я  ж  ображатись на  знайому  точно  не планую.

— Привіт!  Збираюсь  зі своїми  дівчатами у місто.  Маргарита  не  дасть  довго  нудьгувати   й  тьмяніти  в  чотирьох стінах. 

— Чудово.  Я  маю  вільний  час. Тож  залюбки  складу  вам  компанію. До речі,  ти   готова  до завтрашнього  дня?

— Форма   випрасувана,  — скептично   окидаю  поглядом вішак  з форменим  одягом — спідницею  та   футболкою-поло.  

— О,  щось  мені   зовсім  твій  бойовий  дух  не  подобається. Все-таки  призначення,  перший  робочий  день,   знайомство  з  керівництвом  і   колегами.  Я  з даного  приводу  навіть    нові босоніжки  придбала.

Хто б сумнівався.   Маша та  Аркадій  розпочинають  свою   трудову  діяльність   одразу  з   відомчого міністерства,  тоді  як я  і  Катя     раніше  домовились  проситись  в   один підрозділ.