РОЗДІЛ 8 "Він дозволив"

Чорна плитка холодить босі ступні. Під   проникливим, крижаним  поглядом   проходжу у ванну кімнату і,  лише   причинивши двері,  дозволяю  собі  дихати.  Серце виривається  з грудей  від  кошмарної  зустрічі  з  двома  неандертальцями,   яких  ледве  позбулась,  і  від  думки,  що перебуваю   у  його квартирі.  Радість від  останнього факту  надійно  перекреслює  прикрий  випадок. Артем  запросив  у свій  дім.  Привіз,  добродушно запропонував  прийняти  душ і, мабуть,  бажає  відвезти  додому. 

Тільки от я   зовсім  не  готова  полишати  царство  цього самовпевненого  нового  знайомого. А  ще  більше показувати,  де  живу.  Я  ж зумисне вискочила  з  його автівки  за  добрий  квартал  до  свого  будинку. Не можу  пояснити чому. Просто  вирішила,  що так  буде  правильно. 

Озираюсь  по сторонах. Я  перебуваю   у  величезній як   для  квартири  ванній.  У ній  повністю  зроблено ремонт,  чого  не скажеш про решту  квадратних  метрів.  Все нове,   до  педантичності  чисте  і  гармонійне. По-чоловічому. Грубо,  проте   зі смаком. Холодно,  зате аристократично.    Під  характер  власника. 

У  двері  тихенько  стукають.

— Я  одяг  приніс,  — роздається  спокійний  голос   чоловіка.  Роблю  крихітний   отвір, у який  просовую  руку.  У  пальцях опиняється  м’яка тканина  футболки.  Чорна. Точно  як видають курсантам в  академії.  Я  хмикаю  на  подібну  креативність. 

— Щось  не так? — перепитує,  вочевидь  затримавшись  у  коридорі.

— Все гаразд. Це я   про своє, жіноче. 

— Не барись, жінко. Інакше батьки  з розшуком  звернуться. 

— Мої  не звернуться, — невиразно вимовляю і  прислухаюсь  до реакції.  Чоловік    кілька секунд  стоїть,  а тоді, роздумавши  допитуватись,   йде. — Постав  чай,  будь ласка, — голосно гукаю вслід.

Мені  не потрібний  той  чай.  Я   тільки  шукаю привід  залишитись  якомога  довше,  банально відтягнути  момент  прощання  назавжди,  адже   знайомий  дав  чітко  зрозуміти,  що  зараз  я  не  цікавлю його як  об’єкт поклоніння.  Схоже,  його серце  зайняте. 

— Тоді  на  що ти розраховуєш? — питаю у  самої себе,  вивчаючи  зображення  у  дзеркалі.   — Мені  варто розібратись із  власними почуттями,  але сьогодні  я твердо вирішила:  ночую  тут. 

Гучніше увімкнувши воду,   телефоную   Маргариті. Жінка  одразу  підіймає слухавку  і  втомленим  голосом  ставить десяток  питань  одночасно. 

— Маргаритко,  я  сьогодні  спатиму  в  Каті. Вона трішки  перебрала, і  я  не  можу  її  залишити.  Завтра  приїду, все   детально  розкажу.

Мачуха  погоджується  й  уникає  від  перераховування  тисяч причин,  чому варто  все-таки повернутись   додому.  Обходимось  короткими  інструкціями,  як  діяти у  разі  погіршення  самопочуття;  ретельних  настанов,   що  не слід   соромитись  набирати 103. Вона у мене  свята   жінка!   Робиться   ніяково  за  брехню... Мабуть,   вперше  обманюю  її. Та  чоловіча   футболка, яка чорною міткою  лежить  на  тумбі,  робить підлу справу.  Я  швидко   забираюсь  під струмені  води і  не  забуваю   помити голову  його  шампунем. Не знайшовши жодного   жіночого  засобу   гігієни,  тепер пахну   неймовірним ароматом  тропічного  лісу. Закрадається  підозра,  що  не  виявила  слідів  перебування  дівчини  у  цьому   холостяцькому  барлогу.  Немає і  не  було,  або ретельно  прибрано. Але ж Артем не маніяк,  щоб  приховувати   подібне.  Так,  стоп. Ще хвилина — і мій  мозок  вибухне!

Представлена  футболка мені  однозначно  пасує. Нижче сідниць  і  гарно   оголює   ноги.  Я   обтираю волосся  та   залишаю його спадати  вологими пасмами   на  плечі. Чиста,  свіжа  і  така  наївна…

Артема  застаю   у коридорі,  замалим  не вдаривши його  дверима. У руках  тримає  рушник,  чистий  одяг  та  збиває  з пантелику  блискучою  усмішкою.  Якщо  хотіла   щось сказати,  то розгубила слова мов  намистинки.  Натомість  тишу  порушує  він:

—  У  залі  на  столику  знайдеш  коробку зі  швейним  приладдям.  Сподіваюсь,   сукню ти зможеш   полагодити?

— Зможу, — коротко  відповідаю  та  проходжу   повз, випадково  задівши співрозмовника ліктем. Вийшло  ненавмисно,  але в обох  викликало  щирий  смішок.  Напруга, викликана моєю  присутністю,  поволі  спадає.

У вказаній  кімнаті  дійсно  знаходжу   все  необхідне. Голкою  вправляюсь  швидко,  при цьому  дослухаюсь  до  звуків у  квартирі. Ось  Артем  вийшов   з ванної,  ось  він  на  кухні. Клацає  електрочайник —  і  квадратними метрами  поширюється  аромат  тютюнового  диму.

Невже  чоловік курить? Під час  поцілунку я  не вловила  жодного  натяку  на  шкідливу  звичку.  До Макса  я  зустрічалась  з  хлопцем, який   полюбляв зробити смачну  затяжку і  завжди пах  як   всі курці,  тобто як  попільничка.  Я б точно розкусила аналогічний  гріх  за  своїм  старшим  другом. 

Впоравшись із шитвом,  йду  на  звуки  кухні.  Артем  сидить  за столом,  розкинувшись  на стільці  та  просякнувши   довгі  ноги у чорних, бавовняних  шортах.  Його  широка   грудна  клітка,  що плавно  здіймається     в  такт  кожному  глибокому  вдиху і видиху сизого туману,  обтягнута  білосніжною  майкою.  Завмираю   на  тренованих,  покритих дрібною сіткою  вен,  руках.  Рельєфні  м’язи,   трішки  смугла  блискуча   шкіра  і  чорні  волосинки — вони манять  торкнутись,  провести  губами від  зап’ястя  до  татуювання  у  вигляді  фенікса  на  правому  передпліччі, який   своїми  крилами  прикриває  величезний  шрам  від опіків.