РОЗДІЛ 4 "Різні маски"

Не  дуже   люблю  шампанське,  але  зараз маю  привід  відпити  ігристого напою. Маленька  забава  у   кімнаті    веселить серце  щемливим передчуттям,  що зараз у   зал вийде сполохана  пташечка  з  опущеними крильцями  і  сором’язливо  дивитиметься  на мене  величезними  зеленими очима,  а  я відверто насолоджуватимусь її бентежністю. З іншої сторони  мучать  докори сумління,  що     граюсь  з дівчинкою. Нехай   їй  двадцять як  моєму  племіннику, і  вона  давно  повнолітня,   але ж   дівчисько  з  кісками й  даного факту  не  змінити. 

Гості  метушаться  у  напрямку   бенкетного  столу,  а   моя  компаньйонка  не вечір  не поспішає  вилітати  з гніздечка.

— З Поліною  вже познайомився? — питається  Аркадій,  озираючись  на  всі   боки. — Зникла  кудись.  Зараз  зателефоную. 

Серце  мимоволі  пропускає  удар. Не вистачало,  щоб   її телефон у  моїй  кишені  зайшовся  примітивною  мелодією  про  рожевих   єдинорогів.  Здається,   щось   подібне слухає  сучасна  молодь,  не знаючи   близько  справжньої  музики.

— Стривай,  я  пошукаю. 

— Тобто,  ви   бачились?

— Бачились,  — бурмочу   під ніс.  — Займись  дружиною,  а  ми зараз  підтягнемось. 

Уникаючи  питань, поспішаю  відійти  у  напряму  готельних  номерів.  Знову  проходжу  порожнім    коридором.  Всередині  зароджується  хвилювання  за   Неву,  і  наче  прекрасно  розумію,  що  з  нею  нічого  не  станеться  і  в той самий  час    нервую. 

Наблизившись  до  потрібних дверей,  обережно стукаю.  Тихо.

— Поліно,  дозволь  зайти.

Прослизнути повз мої  очі  мала  точно  не могла.   Отже,  знаходиться  всередині.   

— Я заходжу, —  уточнюю  про всяк випадок. Натискаю  на ручку,  дверне  полотно  повільно прочиняється,   яскрава  смужка світла  прорізує   довколишню  темряву.   Принцеса сидить   на краю  ліжка й  понуро   роздивляється   власні   долоньки.  Вигляд  у  неї жалісливий,  рве  душу  на  різні частини,  змушуючи  глибоко  пошкодувати про витівку.  Вочевидь   образив  свою  старшу  дружку. 

Кілька  повільних  кроків — і  я  опиняюсь  перед   дівчиною,  роздивляюсь  її   згори,  відчуваю   пригнічений  стан.

— Що сталось? Через телефон  похнюпилась? —   присідаю  поруч навпочіпки.  Очам  відкривається  приємний  вигляд  на  дівочі,   акуратної  форми коліна,  які  не  здатна  прикрити коротенька  сукня.  Виникає  маніакальне бажання  доторкнутись   до оксамитової шкіри,  сховати їх у своїй  долоні.    Помічаю,  що у  кімнаті  ідеально чисто. Дівчина   встигала  прибрати розгардіяш.  — Ось,  тримай. 

Не витримавши  затяжного  мовчання,  простягаю  їй  мобільний. Шкода,  що доводиться  повертати  без  спротиву  і  бою,  без   чіпких  слів  та  багатозначних   поглядів. А  ще рваного,  збитого  дихання. 

— Ти   знайшов Катю? — натомість  питається,  підвівши повні  сліз  глибокі озера.  У  них  читається  пекельний  відчай і       неперевершене  розчарування.  Ну,   яка  чоловіча  душа  зможе безапеляційно  спостерігати  за  подібною  сирістю? Я чесно  зізнаюсь:

— Ні,   я  нікого не  шукав.  Сподівався,  ти  самостійно  вийдеш і    ми спокійно  розберемось   в   ситуації. Зрозумій  правильно,  мені  не  потрібний   жодний  розголос  про  моє  особисте  життя. Тож витирай сльози  і   не  шморгай  носом. 

— Мене   хлопець  покинув.

Щиросердне  зізнання   вибиває   землю з-під ніг.  Відверто  зізнавшись,  Поліна   зачіпає  найпотаємніші  струни  моєї  сплячої совісті. З дівчиною   обійшлись  мінімум  некрасиво, якщо  так відчайдушно кинулась  мстити,  а  тут   ще я  зі своїми уроками  гарних манер. 

Глибоко  затягую  повітря  і  протяжно вихаю. 

— Якщо  ти  людині   непотрібна,  нічого  тримати її у своєму  серці.  Відпусти,  переступи,  забудь  і  спробуй жити  вільно. У твоїх двадцять   життя  тільки починає  набирати  веселкових відтінків,  які  не варто псувати темними  фарбами. Але  погодься,  використовувати  інших  заради  досягнення  власних  меркантильних цілей  як  мінімум некоректно і  низько.  Наприклад, я  проти  появи  моїх світлин  у  соціальних мережах,   зокрема  із  дівчиною. 

— Ти  не прихильник   жіночої статті? 

Акуратні  бровенята   подібно крилам  пташки  злітають  догори. Небо, страшно уявити,  які  дивні  фантазії криються  у цій  прекрасній   голівці,  скільки  неймовірних  припущень вона може  згенерувати.

— Здається,  ти мала  прекрасний  шанс  переконатись  у   зворотному, — я злегка  подаюся вперед,   розміщуючи  руки на ліжку таким  чином, що Нева  опиняється в  імпровізованій  пастці.  Вона  зосереджено  впивається  поглядом  в  мої  очі   й  водночас встигає  проаналізувати  своє становище.  Захоче  —  поцілує,  захоче — проігнорує мій  випад.

— Вибач, я  не   думала  тебе  ображати  чи  копирсатись в  особистому. Просто…Просто   насипалось  всього  за   останні дні. Сесія,  завершення  навчального  закладу  і  на додачу особиста драма. Я  зараз зателефоную  Каті й  вона   видалить фото. Не  хвилюйся. 

Нарешті  тягнеться  за  мобільним  телефоном, який  я  продовжую  утримувати в пальцях, та  я не поспішаю  повертати.  Перехоплюю  крихітну долоньку  і  рвучким рухом  підводжу,  змушуючи  Поліну  також  підірватись  на ноги. Так  і  завмираємо,  дивлячись один  одному у вічі.  Коротка  секунда  розтягується  у  кількахвилинне   задоволення.  Нічого ж поганого  не  станеться, якщо   зараз  поцілую її, якщо  знову  вловимо  спільну  хвилю. Однак,  згадка  про Маргариту  плавно  упускає  на   землю і я  поспішно  розриваю  контакт.