РОЗДІЛ 3 "Персональна відповідальність"

Широко відкриті  очі повняться   непідробленим  відчаєм,  страхом і… божевільною цікавістю. Дивний  мікс  одночасних почуттів  заманює  потонути  у  цій весняній   зелені.  Доторкнутись  до забороненого. До вуст,  які  кілька  хвилин тому  жадібно цілував.  До  волосся,  що хвилею  спадає  на  плечі. Доторкнутись  і  забути.  Забути  про різницю  у віці. Забути  про  Маргариту. 

Зависаю  на її  обличчі. Здається,   починаю розуміти стан маніяка,  що не здатний  відпустити   жертву. 

І  Нева відчуває  те саме. Дихання  рваними потоками  повітря  виривається   з  грудей,  лоскоче  мене,  зриває  з припону  фантазію. Мала  буквально вириває назовні  прихованого  пекельного  демона. 

Вирішила  погратись    в  дорослу? Тоді  відповідай  за  вчинки   до кінця.  Будемо вибивати  з прекрасної голівки  всі  погані  думки,  якщо раніше твої тато і  мама  не  зуміли   роз’яснити, що  можна,  а  що ні. Так би мовити,  вчити азам персональної відповідальності.

Боковим  поглядом  прораховую  відстань до ліжка.  Зароджується ідея як  провчити і  заодно розважитись.

— Телефон,— я чітко  чеканню крізь  зуби.

— У мене немає,  — повторює  заїлою  пластинкою.  Інтуїтивно відчуваю  обман.  Чому  ж у  такому   разі судомно стискаєш крихітну  сумочку? Нічого не вартує  вирвати з рук  жіночий аксесуар і  знайти гаджет.  Номер — справа  техніки.  Даю останній  шанс  уникнути моєї  зухвалої  витівки.

— Відповідь не вірна. 

— У мене ніде сховати пристрій.

Секунда. Дві.  Очі  наповнюються  темрявою.  Цій   дівчинці  подобається? Подобається дражнити   незнайомого чоловіка,  про якого взагалі  нічого не знає?  Здогад осяює миттєво і я здивовано  підвожу   брову, тому що дівчина  круто намагається  викрутитись з непростої ситуації, впускаючи  в  діло жіночий арсенал  зваблення. 

 Маневр…

Охнувши, вона опиняється  на ліжку.  Від несподіванки   розслабляє  м’язи,  чим я  негайно користуюсь.  Нависнувши зверху,  згрібаю її зап’ястя  у  свою широку   долоню,  заводжу  за голову,  й  отримую спротив — вигинається дугою,  намагаючись звільнитись  від  захвату. 

—  Даремно  стараєшся, — хижо усміхаюсь  на  наївну спробу.  —  За свої вчинки  потрібно відповідати.

— Я готова!

Слова  дурманять залишки  здорового  глузду. Готова  вона!  Мій  організм  реагує на сказане по-своєму і  окрім  фізичного потягу, я  вже нічого  не відчуваю.  Прекрасно усвідомлюю,  що із  хижака     плавно займаю  позицію  жертви. 

— Хочеш,  щоб я сам  знайшов   твій  мобільний   телефон?   Думаєш,  не  зможу? Ти навіть  не уявляєш,    у яких місцях  його реально  пошукати.  

Вільною  рукою проводжу  над її  щокою, шиєю. Лічені  міліметри рятують  від   пристрасного   дотику, і від того простором поширюється  неймовірний  електричний  імпульс, який  обоє  відчуваємо.    Нева  застигає від нових відчуттів,  від  небезпеки,  від  бажання  продовжити гру  і  в  той самий  час  її зупинити.

Спекотно.

Душно.

Я різко  проводжу  долонею по  постелі  й  підхоплюю тонку  ніжку  дівчини.  Впевнено,   аби відчула  силу  чоловічого  тіла,  ковзаю  стегном,  оглядаючи   кожнісінький  міліметр. Найцікавіше  приховує   поділ  плаття. 

— Панчохи і  пояс. Ти  полюбляєш ці   аксесуари? — мої пальці   зупиняються  на краю сукні.  Нова  спалахує  червоним багрянцем, продовжуючи  відкрито спостерігати  за  моїм  обличчям.  Її серце, гучно вистукуючи в  грудях, красномовніше будь-яких слів. — Мовчиш? Без проблем. Подумай!  Однак,  я  впевнений, ти пішла  більш  простим,  притаманним   жіночому  мисленню шляхом.   

Не розриваючи  зорового контакту, нахиляюсь до її вуст. Червоні, мов  пелюстки  троянди,  вини манять  ніжністю й  ароматом  фруктового  блиску.  Солодкі  такі.  Звабливі. 

Та я  не  цілую. Спускаюсь  до глибокого вирізу  в області декольте,  обхоплюю  зубами тканину й  безжально її відтягую,   оголюючи  мереживо  білизни.  Кульки під нею прекрасні. Ідеальної форми,  з  трішки  широкою  глибинкою  між  ними, і мабуть,  приємні  на  дотик. 

Я  обережно промацувати  бюстгальтер.   Ідіоту  зрозуміло,  що   там нічого  немає. Ідіоту, яким  я    зараз виглядаю,  бо вибрався  на дівчину і  намагаюсь її провчити  чи  не  надто дивним способом. Спосіб  скидається  на якусь гру.  Та  нехай!   Вже сьогодні увечері  ми  розбіжимось  і   більше  ніколи  не  зустрінемось. 

Уяву  штормує думка   про    панчохи,  і  в ній  вони  постають  тілесного відтінку,  обрамлені  мереживом,  на  тонких   бретельках. 

Легкий    стогін  виривається   з  вуст   дівчини. Від повільно  приводить  до тями,   змушуючи  взяти контроль  над ситуацією. Нехай  мала   втрачає   розум,  я  ж  дорослий   чоловік.  Переводжу  погляд на   полонянку і  відверто дивуюсь. Остання,  прикривши очі,  блаженно насолоджується  дотиками. 

Поки  вона  розслаблено пливе  на  своїй  хвилі,  я  вихвачую  з  пальчиків  сумочку,  ривком   перекочуюсь  на  край  ліжка  і   опускаю  ноги на  підлогу.

—  Ей, поверни негайно! — звучить  слідом обурення.  На мою спину  опускаються  кулачки, а маленька   м’яка  кішечка,  яка  тільки-но  вигиналась  під  мною, перетворюється  на  небезпечну  фурію.  Та  дівчинка  буквально вихор емоцій!