29.

Ричард.

Вечір тривав, як тривають усі подібні вечори у нашому колі. Тости. Музика. Танці. Відкриті двері на терасу, де спритні офіціанти лавірують між гостями з тацями на тренованих долонях.

Софі повернулася через двадцять хвилин, з тим самим макіяжем, тільки трохи освіженим, і з тим самим кулоном між ключицями. Її обличчя не виказувало нічого. Вона танцювала з батьком, і дядько Тео тримав єдину доньку дбайливо та ніжно, як найцінніший в своєму житті скарб.

Едріан танцював з Крістіною. Він вів її без поквапу, не зводячи з неї погляду – погляду, якого я в нього до неї не бачив. Ловив себе на тому, що дивлюся на них довше, ніж треба. Не дозволяв собі затримуватися на цій думці. Я був з тих людей, які рано навчилися не претендувати на те, на що вже претендує найкращий друг.

Софі за вечір ще двічі спілкувалася з Едріаном.

Перший раз — на спільній фотосесії. Сьогодні кожен з гостей мав нагоду сфотографуватися з іменинницею. Заради цього тітка Анна запросила дуже модного на той момент фотографа з якогось глянцевого журналу. Той з гордим виглядом ходив по залу, іноді прикладаючи до очей камеру з великим об’єктивом та лякаючи спалахом декого з гостей. Втім, треба віддати йому належне — світлини вийшли дійсно чудові.

У середині вечора Софі сама підійшла до Едріана з Крістіною.

— Ви не проти сфотографуватися разом? Я б хотіла мати фото з вами.

Едріан м'яко усміхнувся, простяг до неї руку. Софі стала між ними — Едріан з одного боку, Крістіна з іншого. Крістіна обняла її за плечі легко, з лагідністю, яку Софі, мабуть, навіть не помітила усвідомлено. Едріан з другого боку поклав долоню Софі на спину — коротким захисним дотиком старшого.

Фотограф клацнув - один раз, другий.

— Дякую, маленька, — сказав Едріан і легко поцілував Софі в маківку. Вона злегка посміхнулася та відійшла до інших гостей.

Через якийсь час Едріан сам пройшов через залу до Софі, яка стояла з тіткою Анною біля сходів.

— Маленька іменинниця, — він простяг їй руку. — Подаруєш мені танець?

Софі завмерла на півсекунди. Потім вклала свою долоню в його. Вони вийшли на середину зали — там уже танцювало кілька пар. Він м'яко обійняв її за талію, тримаючи безпечну дистанцію, та обережно повів у танці. Софі поклала ліву руку йому на плече, дивлячись йому в груди, не в обличчя.

Тільки один раз на півсекунди вона підняла погляд — коли він повертав її в обертанні. Я бачив, як вона видихнула в цю мить. Потім знов опустила очі.

Коли музика закінчилася, Едріан провів її назад до тітки Анни, поцілував у щоку і повернувся до Крістіни.

Софі лишилася стояти, притискаючи до грудей праву руку, яку щойно тримав Едріан. Тітка Анна поклала їй долоню на плече і щось тихо сказала. Софі кивнула, автоматично посміхнулася.

Я бачив усе це. Збирав ці моменти протягом вечора в єдину картину й робив свої невтишні висновки.

Близько одинадцятої Едріан з Крістіною почали прощатися. Вони не залишилися до кінця, бо Едріан завжди так робив – приходив не першим і йшов не останнім. Він ще раз поцілував Софі у щоку та знову побажав їй багато доброго. Крістіна легко обняла її за плечі.

— Я рада, що ми познайомилися, — сказала Крістіна, і слова її прозвучали дійсно щиро.

— І я, — відповіла Софі.

Вони вийшли. Я стояв біля скляних дверей і дивився, як їхня машина від'їхала по серпантину, як її фари між ялинами поступово зникли в темряві.

Софі тримала маску ще годину, поки розходилися останні гості. Я не зводив з неї очей увесь цей час — не настирно, обережно, з відстані. Вона жодного разу не похитнулася. Подавала руки, обіймала тих, кого треба обняти, цілувала у щоку тих, кого треба поцілувати, дякувала однією й тією ж рівною фразою, яку, мабуть, відрепетирувала з тіткою Анною за тиждень до сьогоднішнього вечора.

Коли двері за останньою людиною зачинилися, вона тихо сказала тітці Анні, що піде нагору перевдягтися і відпочити перед сном. Тітка кивнула і відповіла, що завтра зранку вони поговорять про сьогоднішню чудову вечірку.

Я почекав десять хвилин. Потім пішов нагору.

Її кімната була у східному крилі другого поверху. Я легко постукав у прочинені двері і обережно увійшов.

Софі сиділа на підлозі біля туалетного столика. Сукня була ще на ній, але туфлі вона вже скинула, витягнувши вперед босі ноги. Обома руками вона стирала з обличчя макіяж — вологі серветки залишали за собою хаотичні різнокольорові розводи.  Рухи були повільні, методичні, з неабияким натиском, ніби Софі намагалася стерти з обличчя не тільки макіяж, а й увесь цей вечір з усіма його подіями та розмовами. Чорна лінія від туші лежала на її щоці тонким струмочком.

— Річі, — сказала вона здушено, не повертаючи голови.

— Я ввійду?

— Ввійди.

Я зачинив за собою двері. Сів поруч з нею на килим, спиною до стіни. Між нами на підлозі лежала зім'ята серветка. Інша — з помадою — була зім'ята і відкинута трохи далі.

Вона продовжувала стирати макіяж, роблячи це майже автоматично.