22.

Лара.

Не знаю, від чого саме я прокидаюся – може від сильного головного болю, а може від ломоти у всьому тілі.

Сідаю на ліжку — це виявляється важче, ніж очікувала, у м'язах дивна слабкість. Опускаю ступні на холодний кахель підлоги.

Я сиджу так і дихаю, слухаючи, як б’ється моє серце.

Мені треба зрозуміти, де я і чому. Хто ці люди, які викрали мене та привезли сюди. І навіщо їм потрібна саме я, така звичайна та непомітна.

У цей момент двері кімнати відчиняються.

Всередину заходить жінка — висока, струнка, в темному діловому костюмі, з рівно зачесаним темним волоссям і червоною помадою на губах. На вигляд їй років приблизно 50-55, точніше визначити важко. Вона несе під пахвою тонку шкіряну папку. Дивиться на мене з абсолютно нейтральним обличчям — ні співчуття, ні ворожості, нічого. Просто фіксує, що я в свідомості.

— Доброго ранку, — каже вона спокійним рівним голосом. — Мене звуть місіс Блейк. Я директорка цього закладу. Як ви себе почуваєте?

Я мовчу. Не знаю, що сказати.

Вона не наполягає. Підходить до стільця поруч із ліжком, сідає рівно, складає папку на коліна. Дивиться на мене.

— Я розумію, що ситуація для вас незвична, — каже вона тим самим голосом. — Прошу мене вислухати без перебивання. Потім ви зможете поставити запитання, і я на них відповім.

Я повільно киваю.

— Ви знаходитеся на острові, географічне положення якого вам не повідомлять, — починає вона. — Самостійно дістатися звідси на материк неможливо. Океан навколо нас на сотні кілометрів — і він активно патрулюється акулами, які приваблені регулярним прикормом. Сподіваюся, я ясно висловлююся.

Я знов повільно киваю. Це не запитання, на яке потрібно відповідати — це попередження, яке потрібно зрозуміти.

— Ви потрапили сюди не випадково. Ми вже довгий час спостерігали за вашою діяльністю в мережі і дійшли висновку, що ви відповідаєте критеріям для нашої програми. Ваші технічні навички, інтелектуальний рівень, психологічний профіль, відсутність соціальних зв'язків, які могли б створити для вас додаткові ризики, — все це робить вас підходящою кандидаткою.

Підходящою. Слово зависає у повітрі.

— Ось як це виглядає, — продовжує вона. — Згідно із документами, які були оформлені вчора у вашій країні, ви загинули в дорожньо-транспортній пригоді. Ваш автомобіль зіткнувся з вантажівкою, обидва транспортні засоби загорілися. Тіло у вашій машині настільки сильно постраждало від вогню, що ідентифікація відбулася за стоматологічною карткою. Ваші особисті документи знайдено у згорілих рештках. Похорон уже відбувся.

Я не киваю цього разу. Тіло напружується. Я роблю одне глибоке вдихання і випускаю його повільно. Так я робила, коли була маленька і черговий опікун починав на мене кричати — щоб не заплакати, не показати, що мені страшно.

— Ваші банківські рахунки заморожено і будуть розподілені згідно з законодавством. Квартиру, яку ви орендували, передадуть новому орендарю. Ваші особисті речі, які ми вирішили не вивозити, утилізують. Ваше ім'я внесене у відповідні реєстри як ім'я загиблої.

Я мовчу. Горло невмолимо стискається, але я не дозволяю собі ані звука.

Місіс Блейк дивиться на мене уважно. Бачить, як я дихаю. Чекає, поки я зберуся.

— Я розумію, що це багато інформації одразу, — каже вона трохи м'якше. — Дозвольте мені продовжити, і ви побачите, що для вас є вихід.

Я коротко киваю, намагаючись вдихнути глибше.

— Перед вами два шляхи. Перший — програма, до якої ми вас запрошуємо. Ви отримуєте навчання за рядом дисциплін — інформаційні технології, психологія, мови, фізична підготовка, ще декілька напрямків, які буде уточнено пізніше. Період навчання — кілька місяців, у спеціально облаштованих умовах на цьому острові. Після завершення навчання вам дають одне завдання, ви його виконуєте — отримуєте гонорар і свободу. Гонорар буде такого розміру, який у вашому попередньому житті ви заробляли б не менше п'ятнадцяти років інтенсивної праці. Після виконання завдання вам видадуть нові документи, з новим іменем, яке буде проведене по всіх необхідних реєстрах. Ви зможете почати нове життя там, де самі оберете.

Вона замовкає на секунду.

— Другий шлях. Якщо ви відмовляєтеся від нашої пропозиції, ми не маємо можливості повернути вас у попереднє життя — як я уже пояснила, це життя для світу закінчене. У такому випадку ви отримуєте ін’єкцію, яка зупиняє серце безболісно і без агонії, упродовж кількох хвилин. Ваше тіло утилізується разом із відходами медичного блоку.

Сказано це було тим самим рівним голосом, що й все попереднє. Ніби вона повідомляє мені про погоду на завтра.

— Я скажу ще одне, — додає вона. — Не намагайтеся торгуватися, виявляти зайві емоції або шукати третій варіант. Третього не існує. Я повторюю своє запитання за десять секунд: який шлях ви обираєте.

Я сиджу нерухомо. У голові — порожньо.

Я хочу плакати. Я хочу кричати. Я хочу спитати, чому саме я? Чому моє життя — що я зробила такого, що його можна стерти за одну ніч і запропонувати мені або служити, або вмерти. Я не хочу нічого з цього, я хочу додому.