15.

Едріан.

Я постукав у двері кабінету місіс Блейк рано, ще до того, як острів встиг прокинутися: сонце тільки відірвалося від горизонту, і коридори корпусу здавалися порожніми та притихлими.

— Увійдіть, — почулося зсередини.

Вона сиділа за столом, пряма, як завжди, у бездоганно випрасуваній блузці та з виглядом людини, яка ніколи не дозволяє застати себе зненацька — навіть у такі ранні години. Перед нею лежав розкритий журнал, і я не вперше подумав про те, що ця жінка, мабуть, спить не більше трьох годин на добу, або взагалі обходиться без сну.

— Містере 004/2, — спокійно промовила вона, відкладаючи ручку. — Ранок добрий.

— Ранок добрий, — відповів я і сів у крісло навпроти, не чекаючи запрошення. — Маю до вас кілька питань, і хотів би вирішити їх просто зараз.

— Слухаю вас уважно.

Я подивився на неї прямо, не відводячи погляду.

— Лара. Скажіть мені, чи була вона незайманою, коли потрапила до школи.

Місіс Блейк не моргнула, не відвела очей, не зніяковіла на жодну мить — вона сиділа з тим самим рівним виразом обличчя, з яким зазвичай вирішувала будь-які робочі питання. Потім спокійно кивнула, ніби я запитав щось абсолютно буденне, на кшталт того, скільки калорій споживає вихованка за день.

— Так, — відповіла вона. — При прийомі стандартний медичний огляд показав, що вихованка не мала жодних статевих контактів.

Вона зробила невелику паузу, але не з вагання, а з тих міркувань, що до сказаного варто додати ще одне уточнення, і продовжила тим самим рівним голосом:

— Через два тижні після прибуття на острів, відповідно до стандартного протоколу підготовки, її було введено в програму фізичної роботи з інструкторами. Це є невід'ємною складовою базового курсу.

Я мовчав, дивлячись на неї.

Вона дивилася на мене у відповідь — рівно, безпристрасно, ніби говорила про звичайнісінькі робочі процедури.

— Чоловіки і жінки? — запитав я нарешті.

— І ті, й інші, — відповіла вона з легким кивком. — Як я вже зазначила — це всебічна підготовка.

В кабінеті стояла повна тиша, порушувана лише ледь чутним гудінням якогось приладу за стіною. За вікном повільно піднімалося сонце, і його перші теплі промені лягали на бездоганно прибраний стіл, на її доглянуті руки з акуратно наманікюреними нігтями, на тонку шкіряну палітурку журналу, що лежав перед нею.

Я мовчав і дивився повз неї — кудись у вікно, у яскраве світло тропічного ранку, який зовсім не відповідав тому, що повільно піднімалося в мені зараз. Це не була злість — її я знав уже багато років, і вона завжди мала чітку мішень та зрозумілу форму. Це було щось інше: тихий, рівний, глибокий гнів, який не мав ані конкретного винуватця, ані ясного напряму, ані можливості вилитися назовні.

Я уявив її — двадцятирічну, з тонкими руками і тихим голосом, яку привезли сюди в темряві через сотні кілометрів океану, поселили в порожній кімнаті, дали номер замість імені. І через два тижні, коли вона ще не встигла й оговтатися від свого нового життя, її поставили в програму фізичної підготовки. Чоловіки. Жінки. Інструктори, які виконували свою роботу. І вона, яка просто чекала, поки все закінчиться…

І поряд із цим повільним гнівом у мені піднімалося щось ще — раптове, гостре, цілком нове, чого я в собі ніколи раніше не помічав і не очікував, що воно колись з'явиться. Бажання її захистити. Не як інструмент свого плану. Не як частину справи, яку я виношував майже двадцять років. А просто її саму — таку, якою вона є зараз, і такою, якою вона була до того, як її привезли на цей острів.

Це раптове бажання було зайвим, недоречним, навіть небезпечним. Усе, що могло б завадити справі, потрібно відсортовувати та придушувати на самому початку. Якщо я дозволю цій слабкості розвинутися — я не зможу довести до кінця вже так чудово сформований план. Він розвалиться, і всі роки очікування, підготовки та точного розрахунку перетворяться на ніщо.

Я не міг собі цього дозволити.

Повільно підвівся з крісла. Місіс Блейк дивилася на мене мовчки і терпляче, не порушуючи паузи. Вона добре відчувала, коли краще не втручатися в чужі думки. Я зробив крок до дверей, потім зупинився і повернувся до неї.

— Є ще одне питання, — рівно промовив я. — Вихованка 145-11-65. Що з нею.

Місіс Блейк ледь помітно підняла брови — вперше за всю розмову її обличчя виявило хоч якусь реакцію.

— 145-11-65? — перепитала вона з легким здивуванням.

Я дивився на неї і мовчав.

Кілька секунд вона роздивлялася мене, ніби зважуючи — ставити уточнюючі питання чи ні. Потім повільно кивнула, очевидно вирішивши, що уточнювати не варто.

— Ця вихованка вже відібрана для виконання конкретного завдання, — спокійно почала вона. — Її підготовка зараз перебуває на завершальній стадії. Ціль — політик найвищого рівня, ім'я якого я називати не буду. Робота має бути проведена в кулуарах одного важливого міжнародного заходу, де передбачений жорсткий контроль на вході — металодетектори, ретельний особистий огляд, неможливість пронести з собою будь-який сторонній предмет. Саме тому виконання має відбутися голими руками, і саме на цьому зосереджена її підготовка останніх тижнів.