12.

Лара.

Я прокинулася і не одразу зрозуміла, де я.

Стеля, залита сонячним світлом. Знайома тріщина. Білі стіни. Все на своїх місцях — і все одночасно інакше.

А потім згадала.

Вчорашній вечір підхопив мене хвилею і накрив з головою. Помаранчеве небо. Запах солі. Його губи на моїх губах. Його долоня, що торкалася моєї спини — м'яко, обережно, ніби я могла зламатися від сильнішого дотику.

Я закрила очі і притислася щокою до подушки.

Я зробила це. Я вирішила — і зробила. Сама підійшла до нього. Сама підняла обличчя. Сама потягнулася до його губ – і  він не відхилився, відповів.

Я згадувала деталь за деталлю. Як його губи торкнулися моїх — м'яко, обережно, ніби він боявся мене злякати. Як його долоня лягла на мою спину — але не тиснула, не лякала. Ніби казала — я тут, я тримаю, не бійся.

Тепло розлилося десь унизу живота — гаряче і тягуче, як мед. Я завмерла, прислухаючись до нього. Ніколи раніше так себе не відчувала. Ніколи.

Моє тіло само тягнулося до цього чоловіка — без моєї команди, без моєї волі. Я навіть застогнала в якийсь момент, я пам'ятаю це, і мені не було соромно.

Мені сподобалося.

Ось що дивно. Вперше в житті мені сподобалося.

Я повільно провела пальцями по своїх губах. Здавалося, вони ще зберігали тепло його поцілунку. Але цього мені вже було замало.

Я хотіла ще.

Ця думка накрила мене і я навіть не спробувала її прогнати. Просто лежала і думала: ось воно, Ларо, ти хочеш. Хочеш цього знову. Хочеш продовження.

Це було настільки нове, що я кілька хвилин просто лежала, прислухаючись до цих відчуттів.

Потім згадала.

Середа. Сьогодні середа. Тож сьогодні ввечері у мене його урок.

Що буде ввечері?

Щось всередині повільно стиснулося і завмерло в передчутті — гарячому і солодкому одночасно.

Я стиснула простирадло в руці і дозволила собі посміхнутися у стелю.

Едріан.

Я прокинувся ще до того, як сонце піднялося над океаном.

Асистент вже встиг принести каву. Я відкрив ноутбук.

Нове повідомлення від моїх людей. Передостанній опікун вихованки 146-17-28. Нарешті хоч до чогось докопалися.

Я відкрив документ, уважно вчитуючись в кожне речення.

Чоловік, що був одним з опікунів Лари, загинув від отруєння чадним газом у стані сильного алкогольного сп'яніння. Будинок був зачинений зсередини. Причина смерті — несправність газового котла. Справу закрили як нещасний випадок.

Це офіційна версія.

Моїм детективам вдалося знайти кількох місцевих жителів, які пригадали, що в справі нібито була замішана неповнолітня прийомна донька потерпілого.

При медичному огляді у дівчини виявили сліди спроби зґвалтування — синці, порвану білизну, численні забої. Хто це зробив та чи має вона відношення до загибелі свого опікуна, дівчина розказувати відмовилася навідріз. Згодом будь-які згадки про цю дівчину взагалі зникли зі справи. Її передали в іншу прийомну сім'ю на протилежний кінець країни.

Я повільно закрив документ.

Потім відкрив знову.

Вік неповнолітньої на момент інциденту — 15 років.

Я дивився на цей рядок довго.

П'ятнадцять років. Ще дитина. Дитину намагалися зґвалтувати. І вона дочекалася, поки її кривдник засне. Потім увімкнула газ, замкнула двері зсередини і вилізла у вікно.

Я підвівся з крісла. Океан уже починав світитися — сонце йшло вгору десь за моєю спиною, але перші відблиски вже летіли на воду.

У голові складалася картина.

П'ятнадцять років — газ. Сімнадцять — ніж, який встромила в руку іншого опікуна. Хакерська діяльність у підлітковому віці — високий рівень, професійні замовлення в даркнеті. І з повноліття — повністю самостійне життя.

Я намагався зібрати це все в одну людину.

Ту, що вчора присіла перед хвилею і гладила воду, як живу. Ту, що сміялася відкрито і по-дитячому. Ту, що стояла переді мною на піску і не знала, куди подіти руки.

І одночасно — ту, що в п'ятнадцять років вирішила: цей чоловік має померти, і холодно довела рішення до кінця.

Я дивився у вікно і відчував до неї щось нове.

Повагу.

Справжню, рівну повагу — яку я давно ні до кого не відчував. Вона — не лише жертва обставин. Не травмована іграшка, яку система переламала через коліно. Вона людина, яка вижила сама. Захистилася сама. Коли було потрібно — вбила. Або встромила ножа у руку, що намагалася її скривдити. А ще — навчилася професії, яка завжди могла прогодувати її.

А зовні —  мила тиха дівчина, що закривається в собі.